Мабуть, кожен киянин знає район Куренівки завдяки його Пташиному ринку, тролейбусному та трамвайному депо, промзоні, де виробляються та продаються численні товари та зеленим паркам. Але свого часу ця територія стала місцем баталії беззахисних мешканців з техногенною стихією. Далі на ikyyanyn.
Ці події не описані в шкільних підручниках історії. Про них соромно і страшно згадувати, а ті, хто вперше чує про цей ганебний історичний факт довго не можуть отямитися.
Отож як це було?
Передумови трагедії
Всім нам відомий Бабин Яр, де за німецької окупації замордовано та скинено до братської могили близько 100 000 людей. У березні 1950 року виконком Київської міської ради ухвалив рішення заповнити його відходами виробництва цегельних заводів, розташованих неподалік, в районі Петрівки. Вирішальну роль зіграло розташування Яру. Зливати сюди відходи було дешево, швидко та зручно. Потенційну небезпеку, на жаль, ніхто не врахував.
Так продовжувалося близько 10 років. За цей час з водойм до Яру скинули понад 4 мільйони кубічних метрів глини з водою. Дренаж не міг впоратися з таким навантаженням.
В цей історичний період Київ активно розбудовувався. Цілі житлові масиви виростали на очах. Тому виникла величезна потреба в цегляних будівельних матеріалах. Петрівські цегляні заводи працювали на повну потужність.
В цілях економії замість бетонних використовувалися піщані дамби. Труби дренажної системи, як в надалі зʼясує комісія, були меншого діаметра ніж належить. Були й інші численні порушення, кожне з яких окремо навряд чи призвело б до біди, але їх сукупність…
Зрештою наступне рішення стало фатальним – 7 березня 1961 року влада демонтувала насосну станцію і відкачка води з Яру припинилася. Але заповнювати його не перестали. Як наслідок, 13 березня о 8:30 ранку піщані дамби не витримали і гігантський 10-метровий потік селі ринувся на Куренівку, що знаходиться в низині.
Жахливі наслідки
Автомобілі, трамваї, автобуси зносило силою потоку, ніби іграшкові. Пасажири не мали жодного шансу на порятунок.
Подільське трамвайне депо було майже повністю зруйновано. Стадіон “Спартак” залишився трохи в стороні, але теж постраждав. Найбільше постраждала вулиця Фрунзе (тепер вулиця Прокоповича Петра). Загалом під шаром глини та мулу опинилося понад 30 га землі.
Архів СБУ містить численні фотографії, на яких видно масштаб трагедії. Постраждали не лише будівлі та інфраструктура, постраждали в першу чергу люди.
Хоча влада офіційно озвучила 145 загиблих, але думка дослідників поділилася. Хтось вважає, що загинуло близько 200 людей, хтось називає 1000, а дехто переконаний, що цифра сягає 2000. І цієї трагедії можна було уникнути!
Радіостанція “Голос Америки”, освітлюючи ці події, назвала Київ Помпеями ХХ століття. Проте Помпеї поглинула природна катастрофа, а хто винний в цих жахливих подіях? Боюсь, що навіть якби ми знали відповідь, це не повернуло б до життя чиїхось матерів, батьків, дітей…
Залишається зробити висновки і намагатися не повторювати помилок минулого!