На межі з Києвом розташоване село Погреби. Багато людей, які народилися у цьому населеному пункті, з часом стали досить помітними постатями у культурному житті столиці. Серед них є Любов Дмитрівна Матвійчук. Далі на ikyyanyn.
З творчої родини
21 листопада 1952 року у селі Погреби народилася Любов Дмитрівна Бикова. Її батько був ветераном Другої світової війни. Після демобілізації він залишився жити у цьому пристоличному селі, де у перші місяці наступу німецьких військ дислокувалася його армія. Сподобався придесенський край чоловіку. Одружившись з місцевою дівчиною, у них народилося троє дітей: Володимир, Олександр та Любов.
Дмитро Федорович викладав музику для місцевих дітей та керував сільськими творчими колективами, участь у яких брали також його діти. Пізніше Олександр разом з друзями організували вокально-інструментальний ансамбль. Водночас Любов почала навчатися у Києві у музичній школі-десятирічці ім. М. В. Лисенка та Музичному училищі ім. Р. М. Глієра.
У 1977 році Любов Дмитрівна закінчила Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського та продовжила навчання в аспірантурі. На останньому курсі брала участь у Всеукраїнському музичному конкурсі, де здобула першу премію і звання лауреата.
У 1977-1986 роках працювала солісткою Державного оркестру народних інструментів України, а також паралельно викладала у Національній музичній академії України. Тут вона у 2008 році отримала звання професора, а у 2013 році очолила кафедру народних інструментів.
Виступи та досягнення
В основному Любов Дмитрівна разом з колективом виступала у Палаці “Україна”. Найчастіше це були так звані “урядові концерти”. З ними співали народні артисти Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов’яненко, Євгенія Мірошниченко, Юрій Гуляєв та ін. У ті роки оркестр дуже часто гастролював. Вони об’їздили з концертами по декілька разів Литву, Латвію, Естонію, Білорусію, увесь Кавказ, Далекий Схід, Середню Азію, Крим та ін.
Але й були гастролі у країнах, які не входили до СРСР. Це: Австрія, Італія, Польща, Словаччина. Чотири рази довелось літати до Сполучених Штатів Америки, де крім концертних виступів проводила майстер-класи. Ще у 1990 році Любові Матвійчук було присвоєно почесне звання – заслужена артистка асоціації народних інструментів Америки.
Варто згадати, що Любов Дмитрівна є автором музики пісні “Наше рідне село Погреби”. Як згадує мисткиня, ініціатором написання пісні був Іван Григорович Марухненко – вчитель історії, який у різний час обіймав посади директора школи та голови сільської ради. Це була неординарна особистість, Людина з великої літери, яка присвятила своє життя вихованню майбутнього покоління у кращих українських традиціях та прославленню рідного села. Він показав Любові Дмитрівні вірш їхньої землячки, надзвичайно обдарованої поетеси Ніни Гринько. Любов Матвійчук була у захваті від тексту і вже через день сіла за фортепіано писати музику. Авторка згадує, що під час створення музики сам інструмент (фортепіано) їй так і не знадобився. Мелодія так швидко “крутилася” в її голові і її серці, що вона ледь встигала ставити крапочки на лініях нотного стану. Отак завдяки внутрішньому слухові Любов Дмитрівна швидко справилася із завданням. Залишалось “навести крапочки”, перевірити ритмічну структуру тактів та все написане на фортепіано. На превеликий жаль, пісня багато років пролежала нікому не потрібною. І вже коли сільським головою був обраний Микола Іванович Бруєнко, справа зрушилась з місця. Пісня була записана на диск у виконанні Київського оркестру “Святограй”. А заспівав пісню односельчанин, прекрасний тенор, відомий актор Національного театру оперети, заслужений артист України Василь Макойніков. У його ж виконанні пісня вперше прозвучала на святі “День села”. На жаль, її не почув Іван Марухненко. Згодом пісню став виконувати славетний народний колектив “Берегиня” не лише в Україні, але й за межами нашої держави.
