Внесок Олександра Олександровича Богомольця в розвиток української та світової медицини важко переоцінити. Він досліджував імунну та ендокринну системи людини, вивчав проблеми старіння та онкологію, розробив методику консервування крові, що актуальна й в 21 столітті. А “сироватка молодості” Богомольця багатьом людям врятувала життя! Як він все це встиг зробити? Далі на ikyyanyn.
Народження у в’язниці. Юність генія
Життя Олександра Богомольця було схоже на роман. Майбутній вчений, що прославиться на весь світ, народився в лазареті Лук’янівської в’язниці Києва в 1881 році: його мати, Софія Миколаївна Богомолець, була революціонеркою. Після пологів її засудили на десять років каторги, а її чоловіка, земського лікаря Олександра, відправили на трирічне заслання. Хлопчика-немовля віддали батькам Софії – в маєток дворян Присецьких.
Сашку було дев’ять років, коли він вперше побачив мати. Це сталося в Сибіру – 35-річна Софія вже була смертельно хворою на сухоти. Невдовзі вона померла, і її чоловік подав прохання поховати дружину на батьківщині. Олександру з сином довелося тривалий час жити в холодній хаті, де знаходилась труна з тілом Софії. В проханні Богомольцю відмовили, Софію поховали в сибірській землі. А малий Сашко захворів на туберкульоз…
Не було нічого дивного в тому, що юний Сашко став студентом юрфаку Київського університету – він мріяв захищати таких, як його батьки. Але дуже скоро перевівся до університету Одеси. Медицина так його захопила, що він відразу став зіркою факультету!
Дисертацію з ендокринології Богомолець захистив, коли йому було лише 28 років, ставши наймолодшим доктором медицини в Російській імперії. Академік Павлов, один з опонентів захисту, був вражений його молодістю і новаторськими ідеями.
Перші відкриття. Сироватка Богомольця
На стажуванні у Сорбонні Олександр Богомолець отримав професорське звання. А після повернення опинився на кафедрі медфаку університету Саратова. Його сім’я також була поруч: Богомолець вже був одружений і мав маленького сина Олега.
Тут молодий професор створив першу у світі кафедру патологічної фізіології. Довелося купувати обладнання і реактиви власним коштом, збирати однодумців – так з’явилося його перше наукове коло.
Після революції 1917 року Богомолець почав боротьбу з епідеміями чуми та тифу. Молодий професор очолив “Мікроб”, перший науково-дослідний інститут, куди було передано усе обладнання й напрацювання петербурзького “Чумного форту” – тепер всім керував професор.
В 1930-і роки Олександр Олександрович розробив унікальну антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС): її застосовували для посилення опору організму хворобам. Цей “еліксир життя” прославив Богомольця у всьому світі: про цей винахід писали крізь. А сам український вчений був упевнений, що люди можуть жити 120 і більше років, треба лише уповільнити старіння.
В 1920-х роках Богомолець очолив Інститут гематології у Москві. Розробив новаторську методику консервування донорської крові, написав багато наукових робіт, шукав експериментальну терапію від онкохвороб.
Фундатор української медицини
На початку 1930-х років Олександр Олександрович став президентом Академії наук Української радянської республіки. Він перебудував структуру Академії, створив нові кафедри, заснував науково-дослідні інститути, зібрав талановитих вчених – перезавантажив роботу наукової машини республіки.
Усі відкриття академіка Олександра Богомольця стали у пригоді у роки Другої світової війни: адже кожного дня пораненим робили переливання крові, а його сироватка щодня рятувала життя людям!
Сам вчений досліджував проблеми старіння. Але академіка не стало, коли йому виповнилося лише 65 років, через хворобу легенів, що він підхопив у дитинстві.
Він ніколи не був членом компартії, проте рятував своїх друзів від репресій. Але після смерті його дослідницькі напрацювання щодо сполучної тканини були визнані антинауковими. Казали, Сталін був розлючений смертю вченого – диктатор сподівався, що відкриття Богомольця продовжать його життя. Проте всі звинувачення були зняті з академіка після смерті “вождя”.
Ім’я видатного вченого носять заснований їм Інститут фізіології НАНУ, Медичний університет, вулиця і дендропарк в Києві, де похований вчений, і вулиці в різних містах України. Його син, дві внучки, правнучка продовжили справу славетного родоначальника династії.