Київ – це місто, яке сповнене легенд та містичних місць. І коли потрапляєш в одне із них –по тілу біжать справжні мурахи. І неважливо – ви живете у столиці від народження чи завітали погостювати, щоразу, коли приходиш до деяких місцин, на душі стає трішки моторошно. Далі розповість ikyyanyn.
То ж якщо ви любите полоскотати собі нерви і прагнете перевірити на міцність власну витримку – вам сюди 😉
Підземна в’язниця НКВС
Неймовірно, але в самісінькому серці Києва, глибоко під землею було збудовано секретну в’язницю НКВС. Звичайно ж, вхід до підземелля за часів СРСР був суворо засекречений, а під час будівництва станції метро «Печерська» усі ходи залили ґрунтові води. Саме тому про це приміщення довгий час ніхто не знав, аж поки в місті не почали будувати елітні висотки.
Показово, що це була не просто в’язниця, а розгалужена система коридорів. У різний час її використовували для того, щоб переміщувати війська та транспорт.
Везунчики, яким вдалося там побувати та побачити все на власні очі, розповіли про величезних розмірів трубу, по якій переміщувалася вагонетка. Також там розміщені цистерни.
Історики зійшлися на думці, що вагонетки слугували для того, щоб вивантажувати тіла в’язнів у Дніпро. А в цистернах, про які йшла мова вище, були наповнені кислотою, яка допомагала роз’їдати людські тіла.
На даний час проходи в підземеллі засипані і туди не можуть потрапити навіть археологи.
Лабораторія інституту Громашевського
Колись у цій лабораторії досліджували різноманітні вірусні інфекції. А у 1990-х роках за невідомих причин співробітники лабораторії покинули це місце, залишивши усе на своїх місцях: коли, меблі, інструменти та телефони.Про те, що змусило їх екстрено покинути місце роботи, залишається лише здогадуватися.
Офіційною версією є вимкнення опалення – перебудова, дефіцит, нестача грошей і т.д.
Проте є й інша версія: ця лабораторія не така проста, і досліджували тут не лише інфекції. Справа в тому, що у самій лабораторії збереглися бункерні двері, а от куди вона ведуть і входом для чого слугують – невідомо.
Більше того – на горищі розташовані клітки з написами «рак», «холера», «гепатит» та «СНІД». Хто чи що знаходилося у цих приміщеннях – загадка.
Про лабораторію кажуть всяке: що це був так званий центр модернізації людини, місце, де над людьми та тваринами ставилися жахливі досліди, є й інша теорія: лабораторія функціонує і досі, проте хто там працює та що досліджує – таємниця за сімома печатками.
Це місце і справді краще один раз відвідати, адже передати всю зловісну атмосферу, яка тут панує, досить складно. Такий собі хоррор-куточок, якраз для поціновувачів містики та трилерів.
Байкове кладовище
Старі кладовища у всі часи сприймалися людьми як щось загадкове і містичне, породжуючи масу легенд і «страшилок». Байкове кладовище – одне із найдавніших у столиці. Відомо, що ще у 1833 році за річкою Либідь була відведена земля для “поховання осіб православного, католицького та лютеранського віросповідання”.
Байкове кладовище розташоване в Голосіївському районі, на Байковій горі. Кладовище назвали на честь генерала Сергія Байкова. Він встиг повоювати не лише у російсько-турецькій війні, а ще й з самим Наполеоном. А після того, як пішов у відставку, переїхав до Києва.
На його честь також назвали Бабин яр, Байкову гору та вулицю.
У 1941-1945 роках у склепах ховалися євреї та кияни – місце стало прихистком та схованкою людей від німецьких окупантів.
Площа кладовища – 72 га. Серед похованих – відомі письменники, політики, спортсмени, журналісти та люди, які залишили слід в історії.
Дивлячись на старовинні темні склепи, не думати про привидів та страшні легенди майже неможливо. Деякі із них настільки старі, що не видно навіть надписів.
Бабин Яр
Це місце величезної трагедії, могила для 150 тисяч розстріляних осіб. Лише 29 із них змогли врятуватися з цього пекла. З цього часу пройшло багато років, проте тут і досі знаходять людські останки.
Мешканці навколишніх будинків розповідають, що їм часто сняться нічні жахіття, а у самому Бабиному Яру блукають привиди.
Тунелі під Дніпром
За версією науковців, система тунелів під Дніпром мала на меті поєднати правий та лівий береги Дніпра. Це було ще однією амбіцією Йосифа Сталіна, який поставив таке завдання у 1930-х роках.
Будівництво тунелів проводилося протягом 1936-1941 років, а здача в експлуатацію планувалася на 1944 рік. Ідея побудувати тунелі була викликана військовою необхідністю. Адже два залізничних мости, що поєднують береги Дніпра, можна було легко зруйнувати авіацією, перервавши підвезення боєприпасів і поповнень для частин, які обороняли Київ.
Саме тому було закладені два тунельних переходи: Північний (Оболонь – Вигурівщина) і Південний (Жуків острів – Осокорки). Будівництво здійснювалася в умовах секретності. Над цим масштабним та грандіозним проектом працювали майже 20 тисяч осіб, однак його довелося зупинити через аварію. А коли в СРСР вторглися нацисти, будівництво довелося відсунути на задній план. А вже наприкінці 1940-х мета диктатора втратила свою актуальність, тому й роботи не поновлялися.
У наші дні це містичне місце виглядає моторошно та лячно, адже наполовину затоплене, а темні проходи нагадують отвори в потойбіччя.
Замкова гора
Замкову гору часто називають Хоривицею, а також Лисою горою. І коли починають розмову про містичний Київ, на думку одразу спадає саме це місце.
Відомо, що ще за часів Київської Русі тут проводили язичницькі обряди, а серед місцевого населення виникало все більше розмов про чортівщину, яка тут відбувалася.
Є також легенда, начебто на Лисій горі бачили привидів людей, які були вбиті під час монголо-татарської навали. Тоді над ними проводили кроваві та жахливі ритуали, кажуть, що хай Батий, коли захоплював Київ, віддав наказ замурувати у печерах Замкової горі місцевих мешканців, які там заховалися, тому тут панує аномальна енергетика.
У класичній літературі є багато сюжетів про те, що на цьому місці відьми влаштовують свої шабаші, на які збирається різноманітна нечисть.
Варто зазначити, що у Києві не одна лиса гора, а цілих чотири. Проте «лідерство» по містичності – за тією, що розташована біля Видубицького монастиря. Такий собі парадокс – поруч зі святим та намоленим місцем. Там і досі збираються сатанисти та язичники, щоб виконувати свої моторошні церемонії.
Покинута психіатрична лікарня
Психіатричну лікарню у Кирилівському гаю в Києві почали будувати напередодні розвалу Радянського союзу. Через те, що грошей почало бракувати, проект довелося згорнути та заморозити. Сьогодні покинута недобудова особливо приваблює страйболітстів та неформалів.
До речі, це місце небезпечне: чимало екстремалів отримали тут серйозні травми, траплялися і летальні випадки – усе через мародерів, які «розтягнули» з будівлі металеві конструкції, через це стани та підлоги стали «дірявими». У ці засідки й потрапляють поціновувачі екстриму, ламаючи кінцівки, а то й взагалі провалюючись.
Проте ті, хто ризикують і піднімаються на дах цієї будівлі, ніколи про це не жалкують. Вид, який звідси відкривається, вражає і перехоплює подих.
Московський міст
Невідомо, чому, але на цьому мосту постійно стаються аварії та утворюються багатогодинні затори. На перший погляд, це звичайнісінький міст – таких десятки тисяч по всьому світу – проте тут надзвичайно часто гинуть та травмуються люди. Київські водії назвали його «проклятим».
Не знаємо, чи вірить у містику київська влада, проте народні повір’я до уваги взяла: тут установлювали додаткові дорожні знаки, проводили уроки з водіями, ба більше – міст навіть освячували. Проте аварій, як і раніше – дуже багато. Міст отримав свою «неофіційну» назву – Чортовий. Досвідчені водії намагається обирати інші маршрути, якщо це можливо.
Коли в 60-х роках Лівий берег Києва почали активно забудовувати, виникла необхідність побудувати новий міст. Для цього зрівняли із землею кладовище, яке було розташоване на території нинішнього парку Дружби Народів. Можливо з цим пов’язана висока аварійність?
Після ДТП водії часто розповідають про несподівану втому, яка буквально змушує їх засинати, впадати у так званий мікросон тривалістю кілька секунд. Проте цього достатньо, щоб в’їхати у бетонний відбійник. Також частими є історії про білого собаку, який перебігає дорогу просто перед автомобілем, а далі безслідно щезає.
Завод «Радикал»
Безлюдне місце, в яке не заходять навіть безхатьки. Справа в тому, що воно надто небезпечне через свою «отруйність» – завод заражений ртутними відходами.
У 1990-х роках підприємство стало банкрутом, усе обладнання поступово вивезли, проте рівень концентрації шкідливих речовин, як і раніше, зашкалює.
По занедбаних приміщеннях гуляє вітер, на підлозі – розкидані реактиви, які ніхто не насмілюється виносити навіть в якості сувеніру.
На стіні висить старий годинник, який символізує час, який застиг і який уже ніколи не повернути.
Зелений театр
Зелений театр у Києві ще називають «Зеленкою». Саме це місце облюбувала неформальна молодь, яка організовує тут різноманітні заходи, концерти, виступи та зустрічі.
Особливої містичності та таємничості це місце набуває взимку – тут тихо і якось незвично спокійно. Згідно з легендами, старовинний амфітеатр став помешканням для примар, а стіни справді «говорять» невластивими їм звуками.
Проте щоб відчути увесь колорит, краще завітати сюди особисто – розглянути та просто промовчати, вслухаючись у дивний «шепіт».
Місцевість має погану славу ще й тому, що тут начебто було кладовище для самовбивць та нехрещених дітей. Далі на цьому місці побудували монастир, проте він згорів. За чутками, духи зі старовинного цвинтаря блукають тут і до нині.
Також в народі кажуть, що на місці нинішнього Зеленого театру закопували трупи пограбованих гостей столиці, а ще кияни вірять у полтергейст на ім’я «Господар», який тут хазяйнує.
Одним словом, коли заплануєте прогулянку до Зеленого театру, про всяк випадок привітайтеся, а то привид може образитися та помститися за прояв неповаги.
Опіковий центр
Після аварії на Чорнобильській атомній станції цей комплекс мав стати найбільшим реабілітаційним центром з півтора тисячами палат, вертолітним майданчиком та власною інфраструктурою.
Тут мали лікуватися переселенці із зони відчуження, яких переселяли на Троєщину. Проте, як це часто буває, фінансування закінчилося і будівництво довелося заморозити.
Зараз об’єкт під охороною, проте по одному із корпусів можна прогулятися, коли вам захочеться відчути атмосферу порожнечі та занедбаності.
Сулимівка
Саме так називають садибу Якима Сулими, зведення якої почалося ще у 30-х роках XIX століття. Сам господар, який був далеким родичем гетьмана Івана Сулими, до дня завершення будівництва не дожив, тому що трагічно загинув.
Після його смерті вдова Сулими стала дружиною генерала Миколи Ловцова, після чого, за переконанням киян, у цей будинок почав приходити привид колишнього чоловіка. Ревнощі, в вочевидь, і на тому світі мучать людей.
У 1859 році садиба стала притулком для малозабезпечених мешканців столиці та неповнолітніх сиріт. Діти, наслухавшись страшних розповідей, дуже боялися примари, проте жити там довелося недовго – будівля постраждала від пожежі.
Київська телевежа
Це місце з дуже важкою історією. На цьому місці колись було єврейське кладовище, на місці якого відбувалися сумнозвісні події Бабиного Яру.
Навколо вежі завжди сиро та прохолодно, а місцеві мешканці кажуть, що час від часу бачать жінку в чорному вбранні, які ходить навколо будівлі та шукає свого сина.
У коридорах телецентру, який побудували поряд, а отже також «на кістках», часто губляться навіть ті співробітники, які пропрацювали тут багато років. Дехто з них розповідав, що бачив мовчазні силуети.
Характерно, що у телевежі завжди дуже холодно, немов у склепі.
Пішохідний міст
Пішохідний міст у Києві для багатьох самогубців став місцем, де вони прощалися із життям. Звичайно ж, місце овіяно містикою: під найвищою точкою моста знаходиться річковий вир, з якого надзвичайно складно вибратися.
