Один із найтрагічніших періодів в історії Києва — окупація німецькими військами. Вперше вони зайшли до столиці 19 вересня 1941 року. Після цього протягом 2 років у місті тривала війна: відбувалося тотальне знищення важливих об’єктів життєзабезпечення та мирного населення. Німецька окупація практично зруйнувала Київ, залишивши назавжди негативний слід у минулому. Через кілька десятків років історики розповіли про головні її факти… Далі на ikyyanyn.com.
Евакуація населення
До початку війни населення столиці становило 846 тис. осіб, а після вторгнення німецьких військ майже половину мирних жителів евакуювали. З них лише 200 тисяч пішли в армію, щоб боротися з німцями та зупинити захоплення міста. А решту близько 300 тисяч відправили зі столиці до інших міст у перші дні наступу німецьких солдатів. Люди поспіхом залишали свої будинки, не встигнувши попрощатися з рідними та взяти з собою всі необхідні речі. Деякі з них виїжджали з Києва разом із робочим колективом. Під час евакуації вони спостерігали, як у місто заїжджає військова німецька техніка, а деякі будівлі руйнуються під час обстрілів з ракет та зброї окупантів.
Евакуація відбувалася на вокзалах, де були спеціальні пропускні пункти. За огорожу пропускали лише за наявності броні. Ті, хто не мав броні, могли вирушити з вокзалу в інше місто на автомобілі з іншими людьми.
Значне скорочення населення міста
Під час окупації Києва німцями кількість місцевих жителів катастрофічно зменшилась. Після евакуації у місті залишилося близько 400 тисяч киян. З них 100 тисяч людей вивезли до Німеччини на примусові роботи, після чого багато хто з них так і не повернувся додому. Також кілька сотень людей померли від голоду та холоду, або були вбиті нацистами у будинках чи вулицях міста. Були й ті, які на початку німецької окупації їхали в села, розташовані неподалік Києва. Люди рятувалися від голоду та смерті як могли, оскільки німці знищували абсолютно все довкола. Деякі мешканці Києва стали заручниками нацистів, а інші змогли втекти якнайдалі.
Внаслідок німецької окупації спочатку спорожніло багато будинків, а потім цілі квартали. Нацисти могли будь-якої миті зайти в квартиру і забрати все, що хотіли. Пенсіонери говорили, що вони найчастіше брали продукти та цінні речі. У багатьох будинках не було світла, а воду місцеві жителі брали із водопровідних колодязів чи підземних пожежних резервуарів.
Пограбування київських магазинів
Коли мешканці Києва дізналися про наближення німецької армії до Києва, виникла масова паніка. Спочатку вони почали скуповувати все, що було в магазинах, намагаючись забрати звідти якомога більше. Потім, коли виник дефіцит товарів, почалися крадіжки у магазинах та прилавках торговців. Люди ламали двері, вікна та руйнували торгові споруди, тому на вулицях можна було часто побачити розбиті вікна, поламані меблі та зруйновані стіни.
Знищення Хрещатика
Після вторгнення німців до Києва вже за кілька днів вони вирішили підірвати головну вулицю столиці — Хрещатик. 24 вересня 1941 року через кожні 10-15 хвилин відбувалося масове знищення всього, що було у центрі Києва: вибухали будинки, магазини, готелі, архітектурні пам’ятки. Люди бігли до сусідніх кварталів, а німці тим часом кидали пляшки із запалювальною сумішшю в будівлі. Пожежі та вибухи тривали до 28 вересня. Вони відбувалися за допомогою радіокерованих мін, закладених у німецьку техніку задовго до початку військової операції. В результаті вціліло лише кілька будинків наприкінці вулиці, а решту було повністю зруйновано.
Масові розстріли в Бабиному Яру
Після вибухів на Хрещатику по всьому Києву з’явились оголошення німецьких підрозділів. У них було написано наступне: «Всі мешканці Києва та його околиць мають з’явитися у понеділок вранці 29 вересня 1941 року на кут Мельниківської та Дохтурівської. Візьміть із собою документи, гроші та інші необхідні речі. Ті кияни, які не виконають наказ, будуть знайдені та вбиті.
29 вересня всіх присутніх на околиці міста розстріляли. Вибратися звідти і залишитися живими вдалося лише одиницям. За однією з версій, масовий розстріл здійснила зондеркоманда 4а під командуванням Пауля Блобеля. Загальна кількість убитих становить від 70 до 200 тис. людей.
Вибух Успенського собору Києво-Печерської лаври
3 листопада 1941 року німці підірвали один із найстаріших київських храмів — Успенський собор Києво-Печерської лаври. Німецькі війська стверджували, що цей теракт було скоєно українськими солдатами. Хоча, за даними істориків, існує кілька доказів того, що це зробили окупанти. Незадовго до вибуху за наказом Еріха Коха із собору було вивезено багато коштовностей, а руйнування храму знято німцями на кіноплівку. На них було помітно, що померлі у храмі були одягнені у військову форму української армії.
Диверсії київських підпільників
Окрім військових окупаційних підрозділів у Києві також були підпільники, які проводили диверсії. Більшість із них передавали інформацію про ситуацію на фронтах керівництву, наприклад, відомості про розміщення німецьких військ, офіцерських готелів та складів перед тим, як вони були підірвані. Також підпільники займалися доставкою німецької артилерії. Серед них були окремі групи, які проводили розстріл мирних громадян. Людей убивали на вулицях та в будинках за наказом керівництва німецької армії. Лише кілька сотень із них змогли вижити після евакуації в інші міста чи війни з німцями.
Дарницький концтабір
20 вересня 1941 року закінчилася окупація району Дарниця, після чого німцями був створений концтабір під назвою «Kiew-Ost». Його площа складала 1,5 квадратних кілометрів. Німці обгородили її колючим дротом заввишки 4 метри. До табору привозили військовополонених. Спочатку їх зовсім не годували, тому вони з’їли всю рослинність, що зростала на ділянці. Пізніше їх почали годувати бульйоном із цукровим буряком. Німці дозволяли їх випускали тільки в тому випадку, якщо по них приїжджали близькі. Наприкінці вересня 1941 року сталася масова втеча з табору: 4 тисячі людей змогли втекти, а решту було розстріляно. За весь час війни сюди привезли близько 300 тис. людей, з яких менше 100 тис. залишилося там назавжди.
