Війна кардинально змінила життя киян. Багато хто з них вирішив покинути свої будинки і поїхати в безпечне місце. Через 3 місяці після звільнення території Київської області від російських окупантів ситуація у місті покращилась. За цей час евакуйовані жителі столиці України почали сумувати за рідним містом, близькими та хотіли знову повернутися до звичного життя. Незважаючи на продовження військового стану, вони вирішили поїхати додому. Далі на ikyyanyn.
Дмитро Гозак: «Потяг на Київ був напівпорожнім»
24 лютого мандрівник з Києва був у Буковелі. Він знав, що російські війська наближаються до кордонів Київської області. О 4:00 Дмитро прокинувся з думками про те, що скоро почнеться війна. Того ж дня він почав переживати за сім’ю і вирішив їм зателефонувати. Виявилося, що о 7.00 його близькі виїхали з Києва. Вони їхали протягом 2 днів у безпечніше місце — Карпати. А от Дмитро мав зовсім інші плани. Він захотів повернутися до рідного міста Києва, незважаючи на страх і ризик виникнення військових обстрілів, і сказав цього приводу наступне:
«Потяг на Київ був напівпорожнім. В основному чоловіки, які привезли свої сім’ї у безпеку, а самі вирішили повернутись. Доїхав спокійно. Єдине, потяг затримався на 4 години. Від вокзалу йшов додому пішки — бачив трохи спорожніле, але улюблене місто», — згадує Дмитро, як пише bzh.life/ua
Киянин Дмитро Гозак вірив в те, що все буде добре і хотів бути корисним для мешканців міста. Спочатку він намагався записатися в ряди тероборони, але не вийшло. Було дуже багато бажаючих. Тоді він вирішив зайнятися волонтерством. Для цього він мав усе, що потрібно, в тому числі і свій автомобіль. Разом з друзями Дмитро здійснював доставку їжі для людей, які опинились в складній життєвій ситуації. Також він влаштувався на роботу в організацію евакуації тяжкохворих громадян. Таким чином він допоміг сотням киян у період війни.
Олексій Дубовик: «Моє ментальне здоров’я можна підтримувати лише в рідному місті»
Вранці першого дня війни Олексій разом із сім’єю переїхав з району, де було часто чути вибухи та сигнали повітряної тривоги. Вони вирішили пожити в іншій квартирі. Разом з дружиною Олексій трохи її облаштував для життя. Незважаючи на те, що там було тихо, вони весь час хвилювалися з приводу того, що Київ можуть оточити. За тиждень тітка запропонувала їм пожити в будинку в Західній Україні.
Тоді вони вирішили поїхати з Києва, але в дорозі дізналися, що житло вже дали іншим людям. Тому молода пара залишилася ще на місяць в місті Біла Церква. За цей час вони почали сумувати за домом, оскільки в за межами столиці не мали нічого рідного. Виїжджаючи з міста, Олексій почував себе зрадником. Одного разу він зрозумів, що йому комфортно лише у Києві. Не довго думаючи, хлопець разом з сім’єю туди повернувся, після чого він сказав наступне:
«Тут стало легше, бо коли довго живеш у Києві, ти, напевно, стаєш частиною цього міста. Та й психіка звикла до «бабах» — навчився мимоволі фіксувати та розрізняти звуки обстрілів. Тому навіть повноцінно повернувся до дистанційної роботи на повний день, а щоби убити вільний час — почав бігати. Головне ж у комендантську годину вкластися», — розповів Олексій журналістам life.nv.uа
Ольга Малиш: «Дивно, як працює психіка, багато в чому, виявляється, можна адаптуватися»
За день до початку війни, 23 лютого, Ольга сиділа з подругою у київському кафе. Ще тоді вони розуміли, що будь-якої миті може все кардинально змінитись і вони скоро не зустрінуться. Так і вийшло. 24 лютого подруги прокинулось від звуків вибухів та вирішили залишити місто. Коли у Києві знешкодили перші ДРГ, вони зібралися та разом із дітьми поїхали через блокпости з Куренівки на захід України. За день їм вдалося дістатися Брюховичів — міста неподалік Львова. Життя серед переселенців виявилося нелегким. Останні кілька років Ольга займалася проектами для таких людей в Україні, але ніколи не думала, що їй доведеться пережити щось подібне.
Після приїзду до іншого міста вона через деякий час знайшла житло та продовжила працювати дистанційно. Незважаючи на те, що Ольга була в безпеці, життя в іншому місті було для неї зовсім іншим. Там все здавалося для неї незнайомим і новим, але вона змогла звикнути до нових умов і продовжити жити як і раніше — працювати, відпочивати, займатися звичними справами…Цей переїзд став для неї новим досвідом, який показав, що можна адаптуватись до всього за будь-яких умов.
Водночас Ольга часто думала, щоб повернутися додому. Одного разу жінка зрозуміла, що буде більше корисною для людей, якщо повернеться до Києва. Вона хотіла допомагати своїм близьким і сумувала за рідним містом. Коли припинилися ракетні обстріли столиці, Ольга з дітьми вирішила приїхати додому. Вона була дуже рада, що у Києві знову все так, як і раніше:
«Тепер бачу, що Київ оживає з кожним днем. Тут усе вже не так, як на початку березня. Пам’ятаю, як вперше потрапила у затор на проспекті Степана Бандери. Як же радісно було від того, що зазвичай викликало дискомфорт — люди повертаються!», — розповіла вона, як повідомляє life.nv.uа
Дар’я Черкашина: «Місто оживає, бо люди втомилися від стресу та сидіти у підвалах»
Після початку війни дівчина не хотіла емігрувати з України. Водночас у Києві було небезпечно, тому вона вирішила поїхати з подругою до найближчого села. Там вони були близько місяця поки Київ продовжували обстрілювати. За словами Дарини, нові умови життя їх зовсім не влаштовували. Біженці жили в школах, притулках або орендували житло за дуже високою ціною. Дівчина з подругою могли платити за оренду кілька тижнів, але не кілька місяців. Крім того, їхні бізнеси тимчасово перестали працювати, тож доходу не було.
Через місяць вони зрозуміли, що війна буде ще довго тривати і продовжувати чекати, нічого не роблячи, поки все закінчиться не вийде. Тому, незважаючи на страх і ризик, вони зібрали речі та повернулися додому.
У перші дні, коли дівчина з подругою вже були у Києві, постійно звучали сирени та з’являлася інформація про ракетні обстріли міста. Тоді їм довелося знову пристосовуватися до нових умов:
«Дехто намагається повернутися до нормального життя, а я навпаки — намагаюся собі нагадувати, що у нас все ще війна, що я все ще живу у місті у період воєнного стану», — повідомила Дар’я порталу life.nv.uа
Після повернення до Києва вона зібрала рюкзак для евакуації на випадок, якщо доведеться знову покинути дім. Але поки що Дар’я планує залишитися у рідному місті та звикнути жити в ньому під час війни.
Анастасія Станко: «Я просто не могла залишатися в Івано-Франківську, читати новини та нічого не робити»
Вторгнення російських військ у Київську область викликало відчуття страху та тривоги у киянки Анастасії. Разом з сином та чоловіком вона поїхала до Івано-Франківська, де жили їхні родичі. Їхати довелося 1 день. Здавалося б, все добре і вони в безпеці, але Анастасія не хотіла довго залишатися в іншому місті. Раніше вона працювала журналісткою, тому виникла ідея використати свій професійний досвід. Читаючи інформацію про війну у соц. мережах, їй хотілося допомогти іншим людям і бути для них потрібною у цей скрутний час.
Наступного ранку Анастасія сказала чоловікові, що хоче повернутися до Києва:
«Я журналістка, маю досвід роботи в гарячих точках. Зокрема, у так званих ЛНР/ДНР. Там ми з чоловіком були навіть у полоні: три дні просиділи в підвалі. Мені здавалося, що цей мій досвід зараз може бути корисним», — розповіла киянка Анастасія, як пише bzh.life/ua
Разом із чоловіком вона поїхала до Києва. Дорога була майже порожньою. Після приїзду додому Анастасія продовжила роботу у сфері журналістики: декілька разів проводила репортаж події у Києві, спілкувалася з жертвами війни та допомагала міській теробороні. З того часу вона планує далі жити в рідному місті і більше ніколи не розлучатися з сином.
