Андрія Малишка з упевненістю можна назвати ліриком від Бога. Його вірші наповнені пристрастю, інтимними інтонаціями, кожен рядок яких пломенить українським барвистим словом. У когорті видатних митців, таких як Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, Андрій Малишко вирізняється індивідуальною щедрістю на бурхливі емоції в радості та коханні, й на полум’яний праведний гнів та смуток. Далі на ikyyanyn.
Дитинство Малишка
Народився Андрій 14 листопада 1912 року в Обухові, що на Київщині. Дитинство минало в чарівливому голосі маминого співу. Це вона познайомила сина з творчістю Тараса Шевченка й народними мотивами. Як згадував сам поет: “Той незабутній вогник отчого дому, де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, напоїли й вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя”.
Але одне не подобалося малому, що всі пісні мають сумне закінчення. Його дитяче серце ніяк не хотіло миритися зі смертю того чи іншого героя, тому всі пісні він переінакшував по-своєму. Козака не вбили, а поранили, добрі люди його врятували, він повернувся до родини. І тоді йому на душі ставало легко й весело. Пізніше й сам почав писати вірші, але батько не хотів і чути про такі захоплення. Чоботарський бізнес Малишків йшов непогано, родину годував справно. То батько бачив і сина Андрія не інакше як “міцним господарником”: за деякими даними – агрономом, а за іншими теж чоботарем. А той мріяв вчитися, хоч і отримував за ті свої мрії на горіхи.
Юні роки поета
Освіту здобув у місцевій семирічці, по закінченню якої вступив до медичного технікуму. Але всім серцем Андрій линув до прекрасного світу поезії, і зрештою, вступив на літературний факультет Київського інституту народної освіти (Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Там здібного юнака одразу ж помітив Максим Рильський, який допоміг у становленні молодого таланта.
Завершивши навчання, Малишко вчителював на Житомирщині. Але за рік довелося покинути педагогічну працю. Постійні наклепи та доноси унеможливили подальшу діяльність в просвітянстві. Та найголовнішою причиною, яку поет відкриє лише перед смертю, була відмова очолити “червоні бригади”, які грабували селян, відбираючи збіжжя. Не бажаючи бути причетним до винищення українського народу, виїжджає до Харкова, де влаштовується до редакції “Радянське слово”. До вчительської праці він уже ніколи не повернеться.
Але чим більше Андрій працював у газеті, тим сильніше розгорялося полум’я до творчості, воно й повернуло поета до Києва.
Публікація перших віршів
Перші вірші побачили світ у виданнях “Молодий більшовик” (журнал “Дніпро”). У 1935 році вийшла збірка трьох авторів “Дружба” (авторами якої були Малишко, Андрусенко та Білецький). А за рік Андрій видав власну книгу віршів “Батьківщина”, яка розкрила непересічний талант поета.
У цій збірці Андрій написав невеличкий портрет української землі, який з роками вималювався в поетичне панорамне полотно Батьківщини.
Напрацювання в роки Другої світової війни
Під час Другої світової війни Малишко працював воєнним кореспондентом. Але це не стало на заваді його творчості, навпаки, у цей період вийшло чимало поетичних збірок: “До бою вставайте!” (1941), “Україно моя!” (1942), “Понад пожари” (1942), “Слово о полку” (1943), “Битва” (1943), “Полонянка” (1944).
У повоєнні роки автор пише нові твори, в яких змальовує українського трударя, але не як бездушну складову механізму, а як особистість й Людину з великої літери, яка все своє життя віддає улюбленій праці, і в тому вбачає найвищу цінність.
Водив НКВС за носа
На поета доносили осіб 20 – більше колеги, часом сусіди. Люди, які у нього пили, їли, спали та гроші позичали. Малишка вербували теж, але архівні папери свідчать, що спіймали облизня. Ламали на початку 1940 року, щоб доносив на Олександра Довженка. Він тоді нібито згодився, і псевдо собі придумав – “Кривоніс”. Але на зустрічі з куратором не ходив: то захворів, то відрядження, то фронт – так за носа їх і водив 4 роки, з 1942 по 1946 рік.
А далі його визнали таким, що “в разработку не годится как агент”, і припинили спроби співпраці. Але фігурантом “стукання” ще довго був.
Повноцінні збірки Малишка
У 1950 році вийшла збірка “За синім морем”, яку Малишко написав по поверненню з Америки. Саме на ці роки припав найпродуктивніший період творчості в житті митця. Поет видає збірки, до яких входять літературні перлини: “Знову цвітуть каштани”, “Пісня про Київ”, “Пісня про рушник”, “Ми підемо, де трави похилі”, “Вчителька”.
Ці поезії поклали на музику композитори брати Майбороди, Ревуцький, Козицький, Вериківський та інші. Саме завдяки плідній співпраці з композиторами. Малишко увійшов в історію як український пісняр.
Наприкінці 1950-х років, коли Україну вкотре намагалися принизити, русифікувати, Андрій Малишко гостро засуджував таку політику. У влучних епіграмах, які тільки-но сьогодні випливають із глибини історії, возвеличував солов’їну, називав “матір’ю життя, від колисання й до твердого ложа”. Адже з мовою передається традиція, культура народу, яка допомагає жити й відчувати себе часткою величезної нації.
З роками слово Олександра Малишка наливалося силою, як виноградне гроно під сонячним промінням. Його останні збірки наповнені філософією. Вірші були сповнені болю через злочини та війну. Майже в кожному звучить заклик не будувати тюрем й не ґратувати людей.
Дивував здібностями за життя
Усе Малишкове багатство – 10 томів віршів. Вірші йому, як згадують, ніби транслювалися звідкись, а він лише записував. Велике джерело цих спогадів, як не дивно, – у двох теках доносів на поета, що розсекретили вже за часів СБУ. І ті люди, що разом з Малишком пили чарку на різних літературних застіллях, потім писали: на ранок – всі люди як люди, з похмілля, а Андрій виходить – і видає нові геніальні вірші.
Заробляв поет на життя тим, що секретарював у Спілці письменників і мав (на початку) сякі-такі гонорари. Тобто вовка – ноги, а Малишка поезія годувала. Після війни йому як бойовому поетові, фронтовому журналістові доручили редагувати літературний журнал “Дніпро” – але ненадовго. Довіри компартії Малишко не виправдав, редакторства його позбавили та більше на адміністративну роботу відтоді не ставили. То він писав. І з тих 10 томів поезії вийшло потім близько 100 пісень, багато з яких стали з часом, що називається, народними. А сам він знав їх сотні: якось Дмитро Павличко намагався підрахувати, але дорахував до 400 і збився.
Останній вірш поета
За тиждень до смерті написав останній вірш “Стежина”, поезія-роздум над життям, у якій згадується перша стежка з якої починається земне буття, і яка біжить, не маючи кінця, лише людина на ній смертна. Помер Андрій Малишко 17 лютого 1970 року.
На могилі Андрія Малишка на Байковому кладовищі в 1973 році встановили надгробний пам’ятник із мармуру, скульпторки Галини Кальченко. Про видатного поета в 1983 році на кіностудії “Укртелефільм” знятий документальний фільм “Андрій Малишко”.
Цікаві факти про поета:
- Найвідоміший твір поета, “Пісня про рушник”, мелодію до якого створив відомий композитор Платон Майборода, ввійшов у світову літературну спадщину, перекладений на 35 мов.
- Протягом свого життя Андрій Малишко видав 40 збірок власної поезії. Відомо також, що він був талановитим співаком та вмілим гармоністом.
- На честь поета 31 жовтня 2003 року Національним банком України була випущена пам’ятна монета номіналом 2 гривні.
- Андрій Малишко, чоловік привабливої зовнішності, але не знайшов справжнього особистого щастя. Коли він пішов на війну, в нього була дружина Даша і маленька донька Валентина. Він писав їм полум’яні листи, а коли повернувся з війни, одружився з Майєю Федоровою. Але швидко минуло замилування золотою дівочою косою, диханням молодості та красою, вийшло, що Андрію з Майєю говорити ні про що. 1959 року в нього з’явилася третя дружина — поетеса Любов Забашта.
- Поет насолоджувався доброю компанією, випивкою і грою в карти. Проте, коли він програвав, його реакція була не меншою, ніж бурхливою, і він не шкодував гострого слова.