Ця стаття про видатну, безстрашну, сміливу письменницю та поетесу Ліну Костенко, яка протягом життя випустила велику кількість знакових робіт, а також знайшла у собі силу критикувати та засуджувати неправомірну діяльність влади. Детальніше про її дитинство, становлення у творчій кар’єрі та непросте особисте життя далі на ikyyanyn.
Ранні роки
Костенко Ліна Василівна – видатна українська поетеса та письменниця. Народилася Ліна у селищі Ржищів, що на Київщині, у родині педагогів. Матір звали Зінаїда Юхимівна, батька – Василь Григорович. Варто зазначити, що батько вирізнявся неабияким розумом, адже у свої роки самостійно вивчив дванадцять мов та ще й міг викладати майже всі шкільні предмети, проте у 1930-х роках чоловіка відправили у Концентраційний табір на десять років.
Загалом, більша частина дитинства Костенко пройшла у розпал Другої світової війни. У 1936 році родина переїхала до столиці, а саме у селище, що знаходилося на Трухановому острові, там же Ліна якийсь час і навчалася. У 1943 році школу та поселення спалили, тому дівчина продовжила ходити до школи №123. Писати юна Костенко почала вже у шкільні роки, перші опубліковані роботи вийшли у світ у шістнадцять років, дебютним був вірш під назвою “Зірка”. Після школи Ліна пішла здобувати педагогічну освіту у Київський педагогічний інститут імені Горького(сучасна назва Український державний університет імені Михайла Драгоманова), а згодом продовжила навчання у Літературному інституті імені О. М. Горького.
Становлення поетеси та подальша діяльність
Ліна Костенко після навчання вже мала декілька власних збірок. Вже тоді її вважали талановитою та пророкували велике й успішне майбутнє. Варто зазначити, що у 1950-х роках почало процвітати шістдесятництво, ну і Ліна Костенко непохитно увійшла в ці ряди, ба більше, вважалась однією з лідерок руху. Неодноразово жінка навіть виходила у протести проти засудження дисидентів та, загалом, була неабиякою громадською активісткою. У цей період вийшли такі збірки як: “Мандрівки серця”, “Вітрила”, “Проміння землі”.
Через активну дисидентську діяльність, деякі роботи поетеси все ж не пройшли цензуру та були зняті або ж взагалі не допущені до друку, серед них: “Княжа гора”, “Зоряний інтеґрал” тощо. Подальші роботи друкувалися у самвидаві. У 1960-тих роках жінку повністю обмежили, тому деякий час Костенко писала, але не публікувалася.
У кінці 1970-тих років, після довгої паузи, все ж вийшли збірки під назвами “Над берегами вічної ріки”, “Бузиновий цар”, “Сад нетанучих скульптур”, “Неповторність”, а також всім відомий історичний роман у віршах “Маруся Чурай”, за написання якого згодом отримала Шевченківську премію.
Творча діяльність почала все більше набирати обертів. Пізніше поетеса випустила ряд популярних збірок, а також окремих творів, які викликали надзвичайний фурор та розійшлися тисячними тиражами, серед них: поема “Берестечко”, збірка “Гіацинтове сонце”, перший роман “Записки українського самашедшого”, збірка “Річка Геракліта”, збірка “Триста поезій. Вибране” та багато іншого.
Особисте життя
Перше кохання Ліни Костенко трапилося ще в інститутські роки з поляком Єжи-Яном Пахльовським. Попри різноманітні складнощі, пара все ж згодом побралася, після чого народилася спільна донька. Проте шлюб не тривав довго, після декількох років шлюб розпався. Другим коханням поетеси став старший на двадцять років перекладач Аркадій Добровольський, який, де речі, мав на той момент жінку та дитину, тому неодноразово за цей зв’язок суспільство пару засуджувало. Врешті-решт створити повноцінну сім’ю їм так і не вдалося.
Директор Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка Аркадій Добровольський став другим офіційним чоловіком Ліни Костенко, попри те, що також мав сім’ю. Костенко теж ще перебувала у стосунках з попереднім чоловіком, проте це не завадило їм закохатися. Цей любовний зв’язок також дуже засуджувався. Про свої переживання жінка писала у віршах. Попри складний морально період Ліна та Аркадій все ж побралися та прожили разом понад двадцять років, народивши спільного сина.