Українці й вишивка — неподільні поняття. Термін “вишиванка” набув особливого поширення в радянські часи. В народній традиції такого терміну не існувало, вживалося словосполучення “вишита сорочка”, або ж просто “сорочка”. Далі на ikyyanyn.
Українська традиційна вишивка нараховує близько 300 швів, які шиються на основі 20 технік. У ХІХ столітті орнаменти та техніки оздоблення одягу були настільки унікальними, що можна було за сорочкою визначити, з якого села походить її власниця. Це не просто одяг, а справжній, генетичний код нації.
А що символізує ваша вишита сорочка?
В наших предків була глибока віра в те, що кожен маленький елемент на вишиванці має своє власне значення. Традиційно вибирати вишиванку стали обережніше, бо люди зрозуміли, що символіка вишивки може вплинути на їхню долю – принести щастя або неприємності.
У зв’язку з піднесенням українського національного вбрання, українці стали уважніше розглядати зображення на своїх вишиванках, уважно вивчаючи кольори та символіку.
Експерти у галузі вишиванки стверджують, що символіка елементів має значний вплив на те, як вона впливає на життя людини, яка її носить.
Символічними є не лише кольори та форми вишивки, але й саме полотно та його кольори. Так, традиційно вважалося, що біла вишиванка символізує чистоту та доброту, червона виражає життєву силу, зелена – природну гармонію, а чорна – смуток та горе.
Найчастіше вибирали білі вишиванки, які дарували життєву радість, а чорні вишиванки носили під час траурних подій та періодів жалоби.
Історія української вишиванки
Вік української вишиванки становить кілька тисяч років. Вишитий одяг та елементи українців зображені на вазах скіфського періоду (4 століття до н. е.). А в могилах сарматів (1 століття н. е.) під час розкопок було знайдено вишиті золотом сорочки. Це свідчить про велику значущість вишиванки, адже у могили кладуть найцінніші речі.
Знахідки часів 9 століття н. е. показують, що у наших предків елементи вишивки були поширені в одязі. Візерунки, схожі на вишиванку, знайдені на кам’яних статуях, поясах, налобних пов’язках та в предметах інтер’єру давніх часів.
Велику цінність мали вишиванки в Київській Русі. Вишитий одяг вважався дуже рідкісним та дорогим, був доступний лише багатіям, і самим ремеслом володіли обрані. Існували окремі школи вишивальниць, де жінок навчали майстерності. Першу з таких шкіл започаткувала сестра Володимира Мономаха Ганка.
Пізніше у XVII столітті вишиванню навчали у Києво-Печерській лаврі, коли його настоятелькою була Марія Магдалина Мазепа, мати гетьмана Івана Мазепи. Вона навчала інших черниць мистецтву вишивки, у тому числі золотом та сріблом. Послужниці лаври виконували дорогі замовлення на вишивку для почесних осіб. Також вишиті одяги показували відвідувачам лаври, які приїжджали подивитися на українське мистецтво з усього світу.
З часів Гетьманщини вишиванки стали доступнішими для простих людей. Вишивати вміла кожна жінка та передавала ці вміння своїм дочкам. Дівчата вишивали сукні та рушники на своє майбутнє весілля, і за ними оцінювали хазяйновитість нареченої. Поряд із жіночими популярнішими стали чоловічі вишиванки.
Які особливості київської вишиванки?
Ключовою відмінністю одягу в центральному регіоні був фасон. Вишиванки Київської області мають вільний крій з широким подолом. Їх нижню частину прикрашали специфічним орнаментом — зубцями. Особливостями сорочок також слід назвати пишні рукави й комірець-стійку.
Чоловічі вишиванки мали більш стриманий дизайн. Вони мали низький комірець і широкі прямі рукава, які дуже часто призбиралися в манжет. Біля шиї чоловічі сорочки стягувалися застібкою — шовковим шнурком або стрічкою, що просилялися крізь дві петлі. Прикрасою служили вишивки на кінцях рукавів, пазусі та комірі.
Жіноча київська вишиванка відрізнялась унікальними орнаментами й кольорами — вона вишивалась синіми та червоними бавовняними нитками, тоді як для чоловічих моделей були характерні комбінації чорного та червоного. Що ж до фасону, то ці сорочки мали дуже пишні рукави, зібрані біля плечей. Для них були характерні неглибокі вирізи та підшиті подоли.
Старші люди на Київщині носили мінімалістичні вишиванки. Найчастіше вони розшивалися тільки на пазусі сірими чи блакитними нитками. Такий одяг відрізнявся й фасоном — він мав відкладний комірець, складки біля шиї та зібрані в манжети рукава.
З яких матеріалів вишивають київські вишиванки?
Справжня українська вишиванка виготовлялась з домотканого полотна. У стародавні часи це була лляна тканина з додаванням конопель, яка оброблялась вручну. Вважається, що на пошиття однієї сорочки йшло близько 7 кілометрів ниток. У той час бавовна була дуже дорогою. Нитки з неї привозили зі Сходу через Крим. Їх використовували для прикрашання найдорожчого одягу.
Але в середині ХІХ та на початку XX століття технології дещо змінились. Бавовняна тканина стала доступною широкому колу споживачів завдяки масовому фабричному виробництву. Тому багато вишиванок у Київській області стали виготовляти саме з неї. Вона швидко стала популярною завдяки своїй м’якій фактурі, простоті догляду та яскравому білому кольору.
Для вишивки використовували різноманітні кольори. Найбільш популярними були червоні та чорні нитки. На рукавах сорочок також можна було побачити блакитні, сірі, сині та зелені відтінки. А найбільш сміливі вишивали свій одяг різнобарвними візерунками, до яких додавали жовті та помаранчеві нитки.
Рослинні мотиви й кольори вишиванок Київської області
Однією з ключових особливостей київської вишивки було використання спрощених орнаментів. У ній домінували геометричні фігури, що віддалено нагадували квітки й рослини. Основними мотивами на сорочках були зірки, ромби й квадрати, з яких складали потрібний візерунок. Але зустрічались і більш деталізовані варіанти, в яких можна було чітко розрізнити: троянди, маки, грона винограду, хміль та чорнобривці.
Рідше можна було побачити тваринні мотиви. На сорочках вишивали голубів і лелек, метеликів і павичів. Варто також відзначити, що з початком XX століття традиції окремих регіонів почали змішуватися через масові переселення. Так у Києві з’явились слобожанські, гуцульські й галицькі вишиванки.
Щодо кольорів, до середини-кінця XX століття найбільш популярною тканиною було сірувато-жовтувате лляне полотно. Його розшивали синіми й червоними нитками. Але перші дуже часто линяли, з часом втрачаючи свій колір. Тому на межі ХІХ–XX століття їх замінили чорними.
Ажурне мереживо на сорочках
Ще однією цікавою особливістю київської вишиванки була її унікальна прикраса. До сорочки часто пришивали делікатне мереживо. Зазвичай його розташовували на грудях, рідше — на пазусі, рукаві чи подолі. Такий елемент майстерно комбінували з традиційною українською вишивкою. Завдяки цьому одяг ставав схожим на абстрактну картину — справжній витвір мистецтва.
Мереживо вважається виключно жіночою прикрасою. Але в ХІХ столітті його використовували й у чоловічому одязі. Зазвичай такі сорочки носили молоді парубки. Їх одягали до свят чи до інших урочистих заходів.
Техніки вишивання української сорочки:
- Хрестикова вишивка. Спосіб вишивання, при якому на тканині утворюються хрестики. Це найбільш поширена техніка в українських вишиванках, де використовують “хрестикові” кристали для створення вишуканих малюнків та орнаментів.
- Гладьова вишивка. Використовується для створення гладких ліній і контурів на тканині. Голка проколює тканину, утворюючи витончений малюнок. Ця техніка дозволяє використовувати різноманітні кольори та товщини ниток.
- Стебелькова вишивка. Заснована на використанні голки, яка вводиться під кутом відносно поверхні тканини. Техніка використовується для створення ефекту рельєфу та відтворення рослинних мотивів.
- Смугаста вишивка. Містить використання паралельних смуг, які можуть бути горизонтальними, вертикальними або діагональними. Смуги можуть мати різну ширину і кольори, утворюючи візерунки.
- Підшивана вишивка. Техніка, при якій краї виробу обшиваються додатковою стрічкою або тканиною, яка вишивається. Це може бути використано для створення рамки навколо вишитого малюнка або для прикраси окремих деталей.
