18 серпня 1917 року народився Василь Бородай – художник і скульптор, який увічнив своє ім’я в одному з найбільших в Європі монументів – “Батьківщина-Мати” в Києві, в скульптурній композиції Кий, Щек та Хорив та сестра Либідь. Його руці належать пам’ятники Миколі Щорсу, Лесі Українці, Тарасу Шевченку. Далі на ikyyanyn.
Дитинство скульптора
Народився Василь Захарович у Катеринославі (місто Дніпро), але дитинство припало на буремний час – розруха, що залишилася після революції, голод, скрутне матеріальне становище, а попереду ще одна війна. Та попри все мрії малого завжди звертали на стежку мистецтва – він бачив себе художником. Його батько Захар Семенович товаришував із Дмитром Яворницьким і допомагав йому збирати експонати до музею. Враження від краси побачених картин закарбувалися в пам’яті на все життя.
Ранні роки Бородая
Закінчивши школу, а після неї фабрично-заводське навчання, пішов працювати токарем на завод. Робота з металом йому дуже подобалась, але малювати хотілося більше. Тому в 1936 році Бородай вступив до художнього училища, яке закінчив із відзнакою. Та не встиг випускник переступити поріг навчального закладу, як почалася війна з гітлерівською Німеччиною. Майже одразу його мобілізували до армії. Спочатку був розвідником, потім звільняв від нацистів Польщу, Чехію, Румунію. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни І й II ступенів. Роки, проведені на фронті, мали значний вплив на його творчий шлях.
Після війни Василь повернувся до рідного міста й працював майстром у скульптурному цеху. Але жага до навчання знову привела Бородая до Київського державного художнього інституту на факультет скульптури до Миколи Лисенка. Його випускною роботою стала скульптура “Олександр Невський”, яка втілила в собі міць і силу.
Перша робота скульптора
Лисенко залучив Василя до роботи над пам’ятником Щорсу, що визначило долю скульптора, як майстра монументальної пластики.
Щорса встановили у 1954 році на бульварі Тараса Шевченка, тривалий час цей монумент вважався візитівкою Києва. Водночас митець працював над створенням скульптури Івана Богуна, яка мала прикрасити одну з площ Вінниці. Але пам’ятник так і не встановили.
У співавторстві з Миколою Лисенком та Миколою Суходоловим Василь працює над монументальними творами для Запоріжжя, Житомира, Києва та Москви.
У 1957 році на Ювілейній республіканській виставці твори українського митця одразу привернули до себе увагу, бо в них з’явилося те, що свідчило про індивідуальне обличчя митця – свіжість задуму та рішення, збагачене пластикою: “Земле моя” та “Леся Українка” (у тонованому гіпсі).
Працювати над Лесею скульптор розпочав, ще бувши студентом. Три роки знадобилося майстру, щоб двометрова фігура поетеси із замисленим обличчям і книгою в руці з’явилася перед очами глядачів. Леся Українка багато експонувалася на виставках. У 1965 році статую “перелили” в бронзу та встановили в Маріїнському парку.
Становлення митця, як монументаліста
На початку 1960 років минулого століття Бородай відвідав Єгипет, там його вразили монументальні споруди, які сприяли остаточному визначенню митця саме як монументаліста.
У 1963 році скульптору запропонували створити панно для станції метро “Політехнічний інститут”. У співавторстві з майстрами була створена типова композиція того часу – на червоному тлі (керамічна мозаїка) – бронзовий барельєф фігури дівчини, яка тримає на долоні штучний супутник Землі. Після цього Бородая залучили до оформлення інтер’єру будинку Палацу піонерів. У залах були створені мідні барельєфи, вмонтовані у стіну, де фоном слугували кам’яні простори.
1967 рік став знаковим для митця. У Києві та в Яремчі було відкрито два пам’ятники його роботи. В Івано-Франківській області встановлений монумент героям-ковпаківцям, а на площі імені Дзержинського (Либідська) було споруджено пам’ятник чекістам.
Засновникам Києва
Найвиразніше і найвпізнаваніше проявився почерк майстра у композиції “Засновники Києва”.
Три брати Кий, Щек і Хорив стоять на човні, що пливе по дніпровських хвилях, на кормі – сестра Либідь, стоїть розкинувши руки як крила, символізуючи незборимість сили, що прокладає шлях у майбутнє України. Цей витвір мистецького генія перевершити неможливо, а пам’ятник уже давно став символом столиці й самої України.
За спогадами близьких митця, прообразом Либеді стала донька скульптора Галина, яка дуже рано пішла з життя, тому для нього ця робота завжди мала особливе значення. Встановлення пам’ятника було присвячено урочистостям до 1500-річниці Києва у травні 1982 року. З того часу скульптура є справжнім символом нашої столиці.
Будівництво “Батьківщини-Мати”
Ще однією знаковою роботою Василя Бородая, яка стала візитівкою Києва, — є монумент “Батьківщини-Мати”. Вона є центральною композицією Національного музею історії України у Другій світовій війні. Монумент було урочисто відкрито 9 травня 1981 року, до 40-річчя перемоги над нацистами. У 1985 році Бородай створив психологічний образ жінки-трудівниці, яка чекає з війни сина – “А мати жде”. Тоді ж була розпочата ще одна велика робота – створення пам’ятника на честь героїв-таджиків, які загинули в роки Другої світової війни, для республіки Таджикистан.
“Залізна жінка” як її неофіційно люблять називають кияни є однією із найвищих монументальних споруд у Європі. Її дуже добре видно з багатьох віддалених точок столиці.
“Батьківщина-Мати” зображена в образі могутньої жінки із мечем і щитом в руках, готова в будь-яку мить стати на захист своїх дітей.
Скульптура, висотою понад 102 метри та вагою 450 тонн, встановлена на дніпровських пагорбах до Дня Перемоги у 1981 році. За відомою міською легендою, довжину меча статуї довелося зменшити на 18 метрів, щоб вона значно не перевищувала Лаврську Дзвіницю.
За висновками експертів, завдяки особливим підземним конструкціям, скульптура може витримати навіть землетрус у 9 балів.
Хто став Бородаю за прототип “Батьківщини-Матері”?
Коханка, родичка, студентка? Чиє лице стало прототипом Батьківщини-матері? Бажання романтизувати історію створення монумента, інтерес до стосунків прототипу та автора, музи та митця, а також прагнення додати пікантних здогадів – ці бажання цілком зрозумілі. Адже і справді у процесі формування фінального образу скульптори часто звертаються до тих моделей, хто є поруч – членів сім’ї, родичів, колег по цеху. І досить поширеною є практика позування різних людей, в результаті чого образу дістається тіло однієї натурниці, голова – іншої, а зачіска – третьої.
Існує легенда, що прототипом скульптурного образу “Батьківщини-Матері” була тодішня студентка Ніна Яценко (в заміжжі – Данилейко), яка підробляла сторожем в київському ботанічному саду в той час, коли на території Видубицького монастиря команда Бородая працювала над фіналізацією моделі монумента. З її власних спогадів, вона позувала для зображення матері з дитиною – незатвердженої художньою радою та партійною верхівкою пропозиції.
Є відмінність овального обличчя Ніни Данилейко від досить округлого образу з яскраво вираженими вилицями “Батьківщини-Матері”. І саме ці досить характерні вилиці вказують, що обличчя скульптури Василь Бородай найімовірніше виліпив зі скульпторки Галини Кальченко. Він сам неодноразово стверджував це у своїх інтерв’ю.
Не тільки творчість
Василь Бородай проводив активну громадську діяльність, упродовж 20 років був головою Національної спілки художників України. Значну увагу митець приділяв також педагогічній роботі, очоливши одну з провідних скульптурних майстерень у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, де викладав понад півстоліття.
Останніми роками він хворів, 19 квітня 2010 року помер і був похований на Байковому кладовищі. Зараз традиції видатного скульптора, якого ще за життя вважали корифеєм мистецької пластики, успішно продовжують його учні та онук, якого на честь діда назвали Василем, і який уже визнаний відомим скульптором. Так живе справа, якій Бородай віддав майже все своє життя.