Віктор Могильний писав вірші під псевдонімом Віть Вітько, але в радянській Україні їх не видавали. Поет був шістдесятником – відстоював українську мову та культуру в роки, коли в СРСР за це можна було втратити якщо не життя, то свободу. Але саме домівка Могильного залишалась одним із найміцніших українських осередків у Києві. Розповідаємо детальніше про життєвий та творчий шлях талановитого поета. Далі на ikyyanyn.
Початок життя
Віктор народився у 1937 році в місті Ставропіль. Коли хлопчику виповнилось два роки, батьки відправили його до Києва. Дід та бабуся жили на Чоколівці, де і прихистили онука. Разом пережили тут події Другої світової війни, яка забрала життя батьків Віктора.
Хлопець гарно навчався. У початковій школі написав свого першого вірша. Був поборником справедливості, через що багато конфліктував з учителями. Семирічну школу Віктор закінчив у 1952 році та вступив до технікуму. Навчання там відбувалось російською мовою, але юнак вирішив видавати стіннівку українською. Палку прихильність до рідної мови та культури Віктор проніс крізь усе життя.
Після технікуму за розподілом поїхав до Ужгорода, де працював техніком телеграфу. Потім переїхав до Чопа. У ці роки познайомився та одружився з мадяркою на ймення Аврелія. Разом вони повернулись до Києва, де Віктор з осені 1957 року працював техніком на Центральному телеграфі. У 1960 році у пари народилась донька Дзвінка, а у 1963 році – син Аттила, який став відомим поетом.
Життя у Києві та творчість
Повернувшись до столиці, Віктор продовжив писати вірші, відвідував різноманітні літературні студії, а також спілкувався виключно українською мовою. У 1962 році його вірші були опубліковані в журналах «Вітчизна» та «Дніпро», а видавництво «Молодь» почало готувати до друку його збірку «Жовта вулиця». Віктор також був учасником семінару-конференції молодих літераторів в Одесі, де познайомився багатьма талановитими авторами, які пізніше долучились до руху шістдесятників.
Окрім того, спробував продовжити навчання у вишах:
- у 1960 році став студентом історичного факультету Університету марксизму-ленінізму, але пішов через рік, не прийнявши комуністичної ідеології
- у 1962 році зробив спробу вступити до Київського державного університету ім. Т. Шевченка, але на іспиті з української літератури витлумачив образ Катерини як Україну, яку москаль занапастив, і не був зарахований.
У 1963 році Віктор Могильний, поет Гриць Тименко та малярка Люба Панченко організували поетичну студію для робітників «Брама».
Відверта проукраїнська позиція Могильного ставала причиною конфліктів, але його дім перетворився на осередок українського культурного життя в Києві. У Віктора було багато гостей, стіни домівки прикрашали дотепні гасла, вірші та малюнки, діяв неформальний клуб. Під час зібрань Аврелія слідкувала, щоб ніхто не підслухував гостей.
Репресії та спротив
Тим часом український рух після короткої «відлиги» почав зазнавати переслідувань. У 1965 році літстудія «Сяйво» організувала вечір пам’яті Тараса Шевченка. Могильний керував читацьким павільйоном, а також декламував свої вірші.
Тоді Віктор працював в Інституті електрозварювання. Після цієї події його хотіли звільнити. Допоміг поет Олексій Булига, який завідував лабораторією електротермії. Після його смерті у 1966 році Могильного все ж таки звільнили.
За рік до цього Віктор опублікував статтю «Із приголосними клопіт». Потім була стаття «Порозумітися треба» на тему репресій проти творчої інтелігенції у 1920-х роках.
У шевченківські дні 1967 року Могильний був схоплений представниками КДБ біля пам’ятника Кобзареві. Понад 600 активістів зібрались на мітинг, вимагаючи звільнити затриманих, й свого досягли. Але після цієї події Віктора почали періодично викликати «на розмову» в КДБ, а з видавництва повернувся рукопис збірки, яка так і не була видана.
Коли у 1980 році було заарештовано Степана Хмару, Олеся Шевченка та Віталія Шевченка, слідчі також затримали Могильного. У поета вдома вчинили обшук та вилучили багато документів та книг. Віктора намагались звинуватити у поширенні антирадянської літератури, але потрібних слідству показів він не дав. Тож, його не засудили, але багато разів допитували та затримували. За запитом у 1990 році жодних матеріалів поету не надали – вони були нібито знищені за давністю справи.
У часи «перебудови» Віктор був співголовою комітету страйкарів на заводі, де він до того працював 25 років. Під псевдонімом Віть Вітько йому вдалося видати дві збірки дитячих віршів, які писав для онуків: «Равлик-Муравлик» (1988) та «Гойда раз, гойда два» (1989).
Окрім поезії, Віктор захоплювався марками та був знаним філателістом. У 1989 році у співавторстві з В. Анголенком він видав «Український філателістичний вісник». Творчість його не стала широко відомою, але окремі вірші увійшли до різних антологій та поетичних збірок митців-шістдесятників. У 1999 році у Києві організували вечір його творчості.
Помер поет Віктор Могильний у Києві у 2018 році.