Цього року Центральному автовокзалу Києва вже шістдесят років. Людина, яка побудувала його – відомий український архітектор Авраам Мілецький. В реалізації проекту йому допомагали ще декілька відомих творців того часу. Серед них художники-монументалісти Ада Рибачук та Володимир Мельниченко. Багато хто бачив мозаїки, які прикрашають стіни автовокзалу, але мало хто знає, що саме ці люди їх створили.
Питання пам’яток 20 століття досить проблематичне не лише в столиці, але й в Україні в цілому. Цей період відносять до епохи модернізму. Пам’ятки цих часів відносно не є старими, а тому не входять в спеціальні фонди та реєстри і не рахуються пам’ятками архітектури. Це дозволяє, як приватним, так і державним установам, які володіють спорудами тих часів, поводитись з ними на власний розсуд. Трапляються різні випадки. Дехто намагається відреставрувати чи трохи вдосконалити їх вигляд. Але часто бувають випадки, коли культурні пам’ятки просто демонтують.
Останні роки спостерігається тенденція, коли організації та небайдужі громадяни все частіше стають на захист пам’яток культури. Це зумовлено збільшенням історій, про знищення таких об’єктів. Тому суспільство намагається зберегти такі споруди або хоча б призупинити темпи їх знищення.
Схожа ситуація трапилась і з Центральним автовокзалом Києва. В ньому вже проводились реконструкції в 2015 році. Тоді прибрали оригінальні дерев’яні рами та поставили на вікна звичайні металопластикові. Вже в 2020 році, вокзал перейшов у приватну власність. Новий власник заявив, що планує провести в 2021 році велику реконструкцію будівлі. Організації та люди були стурбовані, адже ніхто не мав макетів та планів, яким саме чином буде проведено реконструкцію. Люди не могли вплинути, адже об’єкт немає статусу культурної спадщини, а тому власник мав право реконструювати за власним бажанням.
Та суспільний розголос вплинув на ситуацію і нове керівництво погодилось піти на зустріч громадянам. Архітектори, що проводили реконструкцію, розробили план за яким унікальні мозаїки залишалися на своєму місці та були приведені в порядок. Більше того, їх оригінально вписали та злегка підправили, щоб вони краще вписувались в новий дизайн Центрального автовокзалу. В будь-якому випадку будівля потребувала реконструкції і в тому числі мозаїки. Адже за стільки років вони не залишились в своєму початковому вигляді. Безліч дрібних деталей було втрачено.
Дана історія є чудовим прикладом того, як спільно можуть працювати громадські організації та приватний сектор. Така співпраця, допомагає зберегти унікальні пам’ятки архітектури та мистецтва. Тим більше наявність робіт видатних митців на території об’єктів, додає у вартості квадратних метрів самого приміщення.
