Вірші поета почали вивчати ще при його житті. Він намагався протистояти владі, але пізніше став на її захист. Зробив для життя українців чимало змін та вважав себе людиною політики. Іван стояв пліч-о-пліч із В’ячеславом Чорноволом, коли країна починала вставати з колін після радянських репресій. Але його життя складалось не лише з таких подій. То хто ж такий Іван Драч? Далі на ikyyanyn.
Шкільні та студентські роки
Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року у невеликому селі Теліжинці, що у Київській області, нині Білоцерківського району. Його батько був робітником радгоспу, тому можливості вчитись в елітній школі у майбутнього поета не було. Щоб отримувати знання, йому доводилось добиратись до сусіднього міста Тетіїв. Іван отримав там початкову та середню освіту, і вже у часи навчання було помітно, що йому краще давались гуманітарні науки, а не точні. Однак, попри свою прихильність до одного з напрямків навчання, він добре закінчив школу. Після випуску молодий хлопець влаштувався до семирічної школи у сусідньому селі Дзвеняче, де викладав російську мову та літературу. Також до вступу до інституту він встиг попрацювати інструктором Тетіївського райкому Ленінської комуністичної спілки молоді України. Вступ до інституту знову було відтерміновано, оскільки Драч пішов на службу в армію, де був у шістнадцятому понтонно-мостовому Верхньодніпровському полку.
У 1957 році Іван робить першу спробу стати студентом, що у нього виходить, і місцем стає Київський університет та філологічний факультет. Однак завершити навчання поету не вдається. Його виключають, оскільки той показав себе вільнодумцем, а також через його твори й політичні погляди. Але це письменника не зупиняє. Згодом він намагається знову вступити, і ще раз успішно, однак ситуація повторюється, і хлопець не закінчує вже Київський гуманітарний університет. Не дарма кажуть, що Бог любить трійцю, оскільки у 1961 році Іван втретє вступає до вищого навчального закладу, але вже на заочну форму, яку успішно закінчив. З 1963 року по 1964 рік навчався у вищих сценарних курсах Москви.
Кар’єра
Після завершення університету на заочному відділенні, Іван Драч влаштовується працювати до редакції газети “Літературна Україна”. Згодом змінює один журнал на інший — “Вітчизна”, там він залишається на такій самій посаді, як і на попередньому місці роботи. А отримавши досвід у написанні сценаріїв, стає працівником кіностудії імені Довженка. У 1958 році Драч стає членом КПРС.
Літературна діяльність
Іван Драч ще зі шкільних років цікавився літературою, недарма після випуску він влаштувався працювати вчителем. А перші свої вірші поет написав ще у 15 років, і тоді пробував їх публікувати у Тетіївській районній газеті. У 1959 році він стає членом літературної студії імені Василя Чумака, а також вступає до клубу Творчої Молоді. У 1961 році, у період “хрущовської відлиги”, виходить його поема-трагедія “Ніж у сонці”, яка була опублікована у київській газеті “Літературна газета”. Драч починає виступати зі своєю поезією, бере участь в організації літературних вечорів. Всі ці дії призводять до того, що він починає набирати популярність. Письменник не зупиняється у створенні нових віршів. Деякі з його робіт стають критикою у сторону радянської влади. З моменту його незадоволення режимом, який панує в Україні, він починає налагоджувати контакти з дисидентами та ставати одним з них. Письменник підтримує видатних людей: В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зверичевську тощо. Але настає момент масштабних арештів та переслідувань творчих особистостей, які не погоджуються з тим, що диктує Радянський Союз. Іван Драч це бачить і переходить на бік комуністів. У травні 1966 року поет вирішує написати відкритий лист до уряду. У ньому він кається у своїх діях та зв’язках із дисидентами. Ці події стають неоднозначними у біографії письменника. Але Іван Драч обрав свій шлях. Після написаного листа у нього покращуються відносини з владою, що робить його, по факту, недоторканим, навіть коли той пише неоднозначні вірші. Поет часто починає засуджувати буржуазний націоналізм, але верхівкою стає те, що він підтримує діяльність комуністичної партії. Драч висловлював свою підтримку не лише на публічних виступах, а й поезії, що можна прослідкувати по його віршах.
У середині 1980-х років письменника обирають в управління Київської організації Спілки письменників України, а пізніше він стає головою правління. У 1976 році Іван Драч отримує Державну премію УРСР імені Тараса Григоровича Шевченка за видану збірку “Корінь і корона”. Також у 1983 році нагороджується Державною премією СРСР з літератури за збірку російською мовою “Зеленые врата”.
Початок розбудови став новим початком для Івана Драча. Він знову налагоджує зв’язки з дисидентами, від яких у свій час відрікся. І згодом, у 2006 році, за свої заслуги перед країною отримує звання героя України за служіння українському народові. Така нагорода дає зрозуміти, що він зробив багато для відновлення держави, і вона була не одна. Але українці, звичайно, більше пам’ятають Івана Драча як поета, оскільки його вірші вчили у школі, так само як і біографію. До видатних збірників та віршів належать такі роботи:
- “Соняшник”;
- “До джерел”;
- “Шабля і хустина”;
- “Балади буднів”;
- “Київський оберіг”;
- “Храм сонця” тощо.
Не потрібно забувати, що певний час він належав до світу кіно та писав сценарії. Також поет допоміг Сергію Параджанову створити його шедевральний фільм “Тіні забутих предків”. До робіт Івана Драча, як сценариста, входять такі картини:
- “Криниця для спраглих” (режисер Юрій Іллєнко);
- “Пропала грамота” (режисер Борис Івченко);
- “Вечори на хуторі біля Диканьки” (режисер Юрій Ткаченко);
- “Таємниці Чингісхана” (режисер Володимир Савельєв) тощо.
Дисидентство
Іван Драч мав відношення до дисидентства. Але коли настала криза й багатьох його однодумців відстежували, відправляли у заслання або вбивали, як, наприклад, було з Василем Стусом, письменник переметнувся на іншу сторону. Часто йому приписували зраду українського руху шістдесятників. По його віршах це можна побачити, оскільки окрема їх частина була присвячена саме оспівуванню Радянського Союзу. Але, за його словами, він ніколи не жалкує за написане, навіть за рядки про Леніна. Він свято вірив у Комуністичну партію Радянського Союзу. Драч був у її рядах цілих 30 років свого життя, і йому жодного разу не спадало на думку, що щось не так. Всі рядки, що він писав, навіть під впливом влади, це його творіння, за яке йому ніколи не було шкода. Але пізніше, зрозумівши, що потрібно діяти на владу з іншої сторони, він став одним з тих, хто вплинув на відновлення незалежності України. Драч був членом політичної партії “Народний рух України”. Їх ідеологією стали: консерватизм, правоцентризм, націонал-демократія, україноцентризм та антикомунізм. Так, до розуміння ситуації він прийшов не відразу, але вплинув на кінцевий результат. І пізніше Драч, все ж таки, налагодив свої зв’язки з дисидентськими колами.
Помер Іван Федорович у 2018 році, коли йому був 81 рік. Його останнім бажанням було поховання у рідному селі Теліжинці, поруч із сином, який спочиває там з 2009 року.
Поет вважав, що він зробив мало для цього світу. Але кількість ніколи не важлива, оскільки перевага — якість. Хтось може не погоджуватись з його рішеннями та діями, для когось його творчість незрозуміла, а комусь він став прикладом для наслідування. Скільки людей стільки й думок, ніколи не можна догодити всім. Але те, що Іван Драч зробив все можливе, щоб Україна отримала незалежність та свій особистий голос у світі — це факт, з яким не посперечаєшся.