Київський велотрек входить до топ-10 європейських велотреків і є однією з найстаріших в Європі діючих споруд цього типу, разом з велодромами Ерфурту (1885), Ерне Хілі (1891) та Мілану (1935). Він зберігає унікальну первісну геометричну форму. Довжина доріжки – 286 м, ширина на віражах – 8 м, кут максимального нахилу – 38 градусів. Трибуни треку вміщають близько 1 тис. глядачів. Далі на ikyyanyn.
Велосипедний спорт в Києві у XIX столітті
Перша писемна згадка про велосипед у Києві датується 1869 роком. Проте, ця інформація супроводжується великою невизначеністю, оскільки базується на непідтверджених відомостях, зазначених у газетній статті, яка скоріш за все відображає лише чутки.
Взагалі, поява перших велосипедів у Києві викликала недовіру та страх серед мешканців, як це звичайно відбувається з новими й невідомими речами. Не уявлялося, як можна було залишитися у сідлі двоколісної машини, особливо на великій швидкості. Через це велосипедистів часто асоціювали з чимось надприродним чи навіть з поганою силою. Перехожі навіть хрестились, коли зустрічали на вулицях велосипедистів, а власники цих незвичайних транспортних засобів, як можна було очікувати, віддалялися від них усіма силами. З часом, коли велосипедистів стало більше на київських дорогах, страх місцевих мешканців зник, але з’явилася неприязнь деяких соціальних груп.
Зрештою, велосипедистам в XIX столітті особливо і не було де їздити. Міська влада довго не дозволяла поїздки велосипедом в межах Києва, і лише в 1888 році катання на велосипеді дозволили, всього лише по одній з алей Маріїнського (Палацового) парку. Трохи згодом, за чотири роки, пересуватися на двоколісному стало можливо по всьому місту.
А далі вже й зʼявився київський велотрек, який був порятунком для любителів двоколісного транспорту, саме на велотреку можна було намотувати круги та не обмежувати себе в цьому задоволенні.
Історія будівництва велотреку
Завдяки ініціативі та фінансуванню киянина Івана Біленка в 1913 році був побудований велотрек. Раніше на цьому місці був Афанасіївський Яр, який засипали наприкінці XIX століття.
За резолюцією, Іванові Біленку надали змогу облаштувати за наданим проєктом велосипедний трек з дерев’яним навісом за таких умов:
- Обов’язкове облаштування двох пожежних кранів;
- щоб дроти електричного освітлення були в мідних трубках.;
- 3. щоб про улаштування треку та павільйону було заявлено будівельному відділенню.
Після побудови велотреку там також працював прокат і ремонт автомобілів, мотоциклів і велосипедів.
А ще був театр “Полярна зоря” з оркестром і літній кінотеатр. Таким чином, Київський велотрек був не просто першим спортивним об’єктом в місті, на початку XX століття він став відомим місцем культурного дозвілля серед містян. Невдовзі після відкритті там облаштували кінотеатр просто неба, демонструючи киянам популярні на той час кінострічки.
Велотрек в радянські часи
У радянські часи все стало функціонувати як суто спортивний об’єкт. Це й стало основною проблемою: велотрек діяв лише як база для тренувань спортсменів та місце для проведення офіційних змагань.
Тут займалися в тому числі та спортсмени олімпійського резерву, в різні часи підвищували свою спортивну майстерність 39 чемпіонів світу, 20 призерів чемпіонатів світу, олімпійські чемпіони та призери Олімпійських ігор.
У команді активістів, які відстоюють велотрек, багато відомих спортсменів, справжніх легенд. Зокрема, Євген Присяженко, радянський спортсмен, багаторазовий і останній чемпіон СРСР. Він єдиний в історії, хто проїхав бортиком велотреку (завширшки 20 см). Олександр Клименко – чемпіон світу в командних перегонах переслідування на треку, багаторазовий чемпіон України. Також вболівають і беруть участь у відродженні велотреку Василь Яковлев, Олександр Симоненко, Олександр Фіденко, Сергій Білоскаленко, Сергій Чернявський, а також заслужений тренер України, свого часу тренер збірної України з трекового спорту протягом 25 років Віктор Петрович Осадчий.
Що цікаво, у радянський період спорт був у пріоритеті та добре фінансувався.
Реконструкція велотреку
Велотрек зазнав декілька капітальних реконструкцій. Перший великий ремонт був проведений у післявоєнні часи. Застаріле асфальтове покриття, до того ж пошкоджене під час війни, було замінене на більш сучасне бетонне. Автори проєкту реконструкції велику увагу приділили покращенню огляду велодоріжок з глядацьких трибун, особливо у цікавих для глядача ділянках треку – на віражах.
В 1968 році тут було знов оновлено бетонне покриття та зведено адміністративний корпус. У 1978-1980 роках, з метою облаштування резервного треку перед проведенням Олімпійських ігор у Москві, київський велотрек в черговий раз реконструюють. Покриття треку вирішують зробити дерев’яним. Його вкривають 200 кубічними метрами дуже цінної деревини – сибірської модрини, в результаті чого швидкісні показники на треку збільшились до 85 км за годину. Але вже через 10 років у результаті дії прямих сонячних променів, атмосферних опадів та періодичних циклів замерзання та відтаювання це унікальне дерев’яне покриття стало непридатним до експлуатації.
В 1991 році було прийнято рішення про початок чергових ремонтних робіт. Дерев’яне покриття було розібране і замінене на бетонне. Бетонування велодоріжок проводилось з використанням спеціального бетону з полімерними домішками, по спеціальній технології.
Занепад київського велотреку
У 2000-х роках найстаріший міський велотрек опинився під загрозою зникнення. У 2006 році земельна ділянка під велотреком була віддана під забудову для паркінгу, а у 2009 велотрек почали зносити у зв’язку з будівництвом житлового будинку поруч.
З 2010 року активісти та просто небайдужі містяни боролися за важливий для міста спортивний осередок. Вони намагалися відстояти споруду й привернути до неї увагу суспільства, вийти на діалог із владою. Але спроби були марними.
Все змінилося після Революції гідності. Для початку треба було повернути майже зруйнованому велотреку статус пам’ятки та історії архітектури столиці.
Активісти вирішили провести “суботник” на підтримку велотреку. Але його тодішній директор Віктор Федюшин був проти такого розвитку подій та бойкотував заклик, що й створило резонанс. Тож було вирішено провести другий “суботник”, який своєю присутністю підтримав київський міський голова Віталій Кличко.
Зрештою, після підтримки мера Кличка його майбутнє вирішувалось у суді. Він повернув споруді статус пам’ятки архітектури, а його територію знову передали у власність міста.
Друге життя велотреку
Нова сторінка в історії велотреку розпочалася у 2014 році, коли міська влада під впливом громадськості вирішила розпочати реставраційні роботи знаменитого об’єкта.
Не один місяць знадобився лише для того, аби прибрати все сміття, що залишилося на велотреку після забудовників, майже 2 тисячі тонн, вже після прибирання змогли розпочати реконструкцію велотреку.
У 2016 році на стіні сусіднього будинку з’явився стінопис із зображенням велосипедиста – канадський художник Еммануїл Джарус зобразив тут самого себе на велосипеді.
Відкриття велотреку двічі переносили через зауваження спортсменів щодо нерівностей покриття. На завершальному етапі реконструкції полотно велотреку вкрили кількашаровим спортивним покриттям, і після підтвердження належної якості велотрек нарешті урочисто відкрили 21 травня 2017 року. Над відновленим треком встановили великий екран для трансляції заїздів та інформації про перебіг змагань. На базі комплексу діє велошкола для дітей віком від 10 років. Заняття проводяться за спеціальностями трек і шосе.
Як відомо, вартість реконструкції велотреку склала 96 млн гривень. Насправді це неабиякий внесок у спортивне життя не лише столиці, але всієї України.
