Масова пандемія, викликана штамом грипу, що отримала назву «іспанка» є однією із найбільших загадок ХХ століття. Всього за півтори роки – з травня 1918 до листопада 1919 третина земної кулі опинилася на лікарняних ліжак. Це близько 500 мільйонів осіб. Рівень смертності склав від 10 до 20%, тобто інфекція забрала 50 мільйонів життів. Далі на ikyyanyn.
Є й інша статистика, яка свідчить, що насправді від цього грипу померло вдвічі більше – 100 мільйонів людей.
Як усе почалося?
Визначати вогнище епідемії складно. За однією з версій, яка побутувала і в 1918 році (саме її «розкручували» німецькі пропагандисти), вірус почав поширюватися з території Іспанії. У вересні 1918 року з’явилася інформація про те, що було зареєстровано 500 випадків нової хвороби, яка починається із симптомів «іспанської хвороби», а далі переходить у тиф. Саме тому Мадрид назвали «фабрикою нових хвороб».
А от за версією країн Антанти, джерелом інфекції була кайзерівська Німеччина, яка торгувала «зараженим аспірином» та смертельно небезпечною вакциною.
Була й третя версія – що джерелом пандемії був Китай. Деякі вчені стверджували, що саме з цієї країни вірус потрапив до США, а вже звідти «розійшовся» по світу.
Всередині ХХ століття з’явилася конспірологічна теорія, згідно з якою «іспанський вірус» був винаходом американських військових медиків, які проводили вакцинацію препаратами, що містили вірус «іспанки».
А от найоригінальніша версія – про неземне походження вірусу. Саме цим пояснювався факт, що пандемія охопила всю земну кулю та не пропустила жодної національності.
Географія поширення «іспанки»
Від пандемії постраждали держави Європи, Азії, Африки та двох Америк. У січні 1918 року спалахи епідемії зафіксовано у китайських провінціях, а в березні – на військовій базі США у Канзасі. Далі «іспанка» перебралася до Європи. У квітні хворобу фіксували у Франції, у травні – Іспанії, Італії, Сербії та Британії. У липні вірус з’явився в Індії, а далі – Бельгії, Данії й Нідерландах.
У серпні «іспанка» трохи «притихла», а от на початку вересня почала свої «криваві жнива» – у США померло 500 тисяч осіб, в Італії – 270 тисяч, в Індії – 5 мільйонів.
А що у Києві?
У цей же період вона з’являється на території України. Інформація про те, як пандемія поширювалася українськими містами та селами збереглася завдяки записам Міністерства народного здоров’я, яке було створено під керівництвом Павла Скоропадського, а також роботі Українського телеграфного агентства, яке публікувало дані про поширення хвороби на сторінках газети «Відродження».
Джерела з історії іспанського грипу стверджують, що за час епідемії в Києві захворіли 700 тисяч осіб. Проте стверджувати, що інформація достовірна, ми не можемо.
Адже якщо вірити цим даним, виходить, що захворіли все мешканці міста. На той час у Києві проживало 500 тисяч корінних жителів та 200 тисяч емігрантів і біженців, що ховалися від червоного терору.
Одна із останніх цифр була оприлюднена у кінці вересня 1918 року: 126 хворих. Далі у пресу просочувалася інформація лише в окремих випадках. Можливо інформацію про пандемію приховували, особливо щодо смертельних випадків, та проходила жорстку цензуру, проте деякі дані все ж залишилися.
Наприклад, 8 жовтня стало відомо про те, що завідувач міськими дезінфекційними станціями лікар Загорський подав у відділ народного здоров’я доповідь, у якій повідомляє про десятки випадків іспанської хвороби та її ознаки. Зокрема, це симптоми як при ангіні, бронхіті та захворюваннях шлунково-кишкового тракту та припускає, що зараження відбувається через верхні дихальні шляхи. Також лікар зазначив, що кожен хворий має бути ізольований мінімум на три дні.
З цього повідомлення стає зрозуміло, що у Києві щодня з’являлися десятки нових хворих на іспанський грип. Проте аж ніяк не сотні і не тисячі.
До того ж, не зовсім зрозуміла ситуація. Адже в умовах пандемії усі сили медичної спільноти мали бути спрямовані на боротьбу з хворобою. Разом з цим, 13 жовтня у Києві проходить другий всеукраїнський з’їзд лікарів. Третій день цього заходу був присвячений розгляду «іспанської слабкості». Окрім цього, на з’їзді лікарі обговорили венеричні захворювання, собачий сказ та інше.
В результаті лікарі прийшли до висновку, що «іспанка» є інфекційною хворобою.
Що цікаво – жодних обмежувальних заходів введено не було. Ні заборони на масові заходи, ні карантину, ні пов’язок.
Більше того – життя у місті практично не змінилося. На Печерському іподромі проводили змагання, у Державному народному театрі йшли п’єси, в залі Українського дому відбувалися концерти, працювали кінозали. У місті мало не щодня проходять збори політичних та громадських організацій.
Як боролися?
Варто зазначити, що епідемії у Києві бували не раз. До «іспанки» у місті був тиф, віспа, кір, дифтерія, скарлатина, сибірська лихоманка, дизентерія та туберкульоз. Тому у влади міста був досвід боротьби з інфекційними хворобами, а самі кияни не панікували.
Було застосовано низку заходів, які зараз нам здаються недостатніми. Вокзал перетворили на імпровізований лазарет, у двох вагонах облаштували пункти надання медичної допомоги.
Київ закрили на в’їзд, а колони біженців переправляли в інші міста. Розуміючи, що запорукою здоров’я є чистота, у Києві влаштували генеральне прибирання – очистили навіть сміттєві контейнери.
При кожній лікарні облаштували спеціальні бараки для карантину. Щоправда, лікувати «іспанку» було по суті нічим, тому боротьба звелася до спроб «локалізувати вогнище інфекції» та не допустити її поширення.
Як завершилася епідемія?
Звучить дивно, але факт: епідемія просто відступила десь через рік після свого виникнення. ЇЇ загадкового завершення, як і появи, ніхто так і не зміг пояснити.
До речі, Київ постраждав менше, ніж інші українські міста – померло 10 тисяч осіб. Це близько 2% зареєстрованих у місті мешканців. При тому, що в інших світових столицях це число подекуди сягало 25%.
