“Всі дороги ведуть в Рим”, – безперечно, кожен чув цей крилатий вислів. Кожна дорога імперії виходила з певної вулиці столиці, тому й носила її ім’я. Це дозволяє нам припустити, що саме Рим став предком не тільки всесвітніх “автобанів”, а й зручного міського урбану. І хоча суворі римляни ігнорували готовий фундамент купецьких артерій сполучення, і прокладали свої дороги в провінцію навпростець, а їхні шляхи збереглися й донині. Наприклад, знаменита Апієва дорога, закладена в 312 році до н.е, має непоганий вигляд й на сьогодні, пише ikyyanyn.com.
Для справедливості зазначимо, що Рим був не першим, де придумали мощення каменем, як покриття для доріг. Історії відомо, що задовго до нього древні ассирійці використовували граніт та піщаник при будуванні мостів та стратегічно важливих шляхів. А в перській імперії Ахменідів талановитими інженерами було створено “царську дорогу”, шириною 6,25 метрів та довжиною понад 3000 кілометрів. Вимощена плитами, які для надійності були покладені на гравійну основу, вона була частиною Великого Шовкового шляху та з’єднувала місто Сарди зі столицею імперії Персеполем. Але все ж, римська конструкція виявилась найдосконалішою, що дозволило їй протриматись аж до наших днів.
Занепад Риму – занепад доріг
Із занепадом Римської імперії, та охоплення Європи темним Середньовіччям, постраждали і дороги. У більшості європейських міст на вулицях творився жах: скрізь панували нечистоти, що до того ж сприяло і поширенню чуми. В той самий час дещо схоже відбувалося і в Київській Русі, де, проте, у великих містах використовували дерев’яний настил або кругляки з дерева. Останні були не надто практичні під час великих повеней або злив, адже їх відривало від дороги та носило разом з водою вулицями. Та, оскільки, монархи потребували міцного централізованого управління, це спонукало їх до відновлення старих римських “автобанів” та прокладення нових. Так за правління Генріха IV було створено дорогу з Парижа в Орлеан довжиною 256 кілометрів, яка була необхідна перш за все виноробам. Такі ж процеси відбувалися і в Англії, і поступово всі великі міста та містечка Європи мали міцну опору під собою. В Києві ж цей процес значно затягнувся…
Колосальне будівництво в київських реаліях
Проблема полягала в тому, що більшість київських доріг з приходом весни ставали непридатними не тільки для диліжансів, а й для звичайних пішоходів: всі дороги були у вибоїнах, лише де-не-де залатані кругляками з дерева. Клопоту завдавало ще й те, що нерівномірна місцевість Києва не дозволяла покласти на вулицях асфальт. Саме тому міська дума в 1906 році вирішила зайнятися цією проблемою. Було взято 5-ти відсотковий кредит у Бельгії, на суму 1млн рублів, на термін 62 роки. Керувати роботами призначили інженера Південно-Західної залізниці – Всеволода Демченка, який нажив собі непоганих статків, проте не на залізних дорогах, а на звичайних, київських. Як приклад взяли Німеччину. Було вирішено вимостити дороги двома видами бруківки: торцевою, матеріали для якої поставлялися аж зі Швеції, та мозаїчною, яка була дещо дешевшою, адже її привозили з Волинської губернії. Вона була розрахована на ті вулиці, які розташовувались під кутом.
Планувалося за два роки вистелити весь Київ, що і вдалося здійснити ціною невдоволених містян, які обурювались переритим вулицям. Тим не менш, тоді були приведені до ладу такі сучасні вулиці, як Прорізна, Велика Васильківська, Богдана Хмельницького, Володимирський спуск, Городецького, Хрещатик, ну і, звісно, Майдан Незалежності. А сам інженер Всеволод Якович обжився трьома розкішними особняками. Незважаючи на кількість афер та прорахунків пов’язаних з будівництвом, вулиці вийшли на славу, і зараз, через близько 120 років, ви можете побачити її на власні очі, наприклад, на вулиці Городецького.
Бруківка – один із символів епохи
В наш час з бруківкою пов’язано багато незручностей. Така дорога створює неприємні вібрації, і хоча сама довговічна, проте розмітка на ній довго не затримується, максимум півроку. Надокучає і шум, який більший на 5-10 децибел ніж той, що спричиняє асфальт, а це 80-90 дБ. Зваживши всі переваги та недоліки такого виду доріг, в європейських містах вирішили залишити бруківку на спокійніших вулицях, а на більш завантажених транспортом покласти асфальт.
Незважаючи на всі недоліки, бруківка додає місту автентичності, і нагадує нам про те, яке воно старовинне.
