18 Травня 2022

Пили воду з бойлерів: спогади мешканця Ірпеня про будні в окупації

Related

Які культурні заклади та зони відпочинку відновили роботу у Києві?

Незважаючи на воєнний стан, кияни повернулися до звичного ритму...

Перша реклама у Києві. Хто і як запускав рекламний прогрес? 

Більшість громадян вважає, що велика кількість реклами на вулицях...

Розбита кожна хата: як село Мощун в Київської області повертається до життя

Це село знаходиться у Бучанському районі Київської області. У...

Найкращі освітлювальні товари в Києві

Правильне освітлення пов'язане не лише з комфортом та красою...

Share

Олексій  у 2004 році переїхав із сім’єю з західної України до Ірпеня.  Чоловік жив добре до того часу, поки в Україні не розпалилася війна. Олексій згадує, що дізнався про війну, коли спав вдома. Зателефонувала  подруга й сказала, що почалася війна. Олексій не повірив, поки не почув перші вибухи – окупанти намагалися зайти в Гостомель. Чоловік вирішив залишитися в місті. Як йому жилося у окупації, читайте в матеріалі ikyyanyn.com.

Допомагали волонтери та бізнесмени

Місцеві волонтери одразу включилися в роботу. Чоловік також допомагав їм у всьому. Згодом вступив до тероборони. В місті почали формуватися блокпости. А підприємці привозили людям та теробороні, все, що було в магазинах.  Виходили абсолютно чужі люди і зносили продукти- фрукти, яйця, олію, молоко, сметану, борошно, макарони.

Зовсім скоро в місті почалися активні бойові дії. Уже було відомо, що на ірпінсько-бучанську ділянку зайшло 15 окупантів. Всі усвідомлювали, що буде складно, тільки не до кінця зрозуміли, наскільки. Того  ж дня з міста почали масово виїжджати люди. У заторах машини стояли – 5 або 10 годин.  Потім в місто зайшли кадирівці. Велися тяжкі бої.  На місту по всій вулиці Садовій, і по всій вулиці Вокзальній стояли знищені колони окупантів. А вулиці Залізнична і Водопровідна були повністю були завалені розбитою ворожою технікою.

Війна згуртувала людей

На момент сильний бойових дій у нашому будинку з усіх 140 квартир перебувало, 58 людей.  Мешканці продовжували виїжджати поки була хоч найменша можливість. Потім ЗСУ і ТРО  почали зривати мости.

Потім в місті зникло вже світло. Без нього неможливо було готувати,  бо газу в нас не було ніколи. Потім зник інтернет, але вода ще була.  Війна всіх згуртувала. Люди, які жили в одному будинку, почали спускатися вниз і знайомитися один із одним. Жінки стали пекти хліб, а чоловіки охороняли будинок.

Потім в місті з’явилися мародери. Адже з міста виїхало багато людей, а у їх оселях залишилися цінні речі. Тому всі по черзі чергували в приміщенні консьєржа, охороняючи будинок.

Окрема історія пов’язана з тим, що в квартирах залишилося багато тварин. Вони стали «в’язнями». Чоловік згадує, що в його будинку залишилося близько 20 котів і десь близько 10 собак.  Їх власники почали телефонувати та просити зламати замок, але нагодувати тварину.

Через сильні обстріли ночували в підвалах та пили воду з бойлерів

Олексій згадує, що через сильні обстріли люди продовжували виїжджати. У будинку їх залишилося тільки 11. Потім в місті почала закінчуватися вода. За питною з ризиком для життя бігали до криниці— вночі, в темряві. Потім стали спускати воду з бойлерів та пити.  Коли обстріли були дуже сильні, всі ночували в підвалах.

Чоловік зазначає, що згодом  почало «прилітати все сильніше та сильніше. Артилерія стріляла вдень та вночі. Потім нас попередили, що вороги можуть обстрілювати фосфорними бомбами. Через постійні обстріли машини згорали за 5  хвилин повністю. Майже всі будинки в місті були розстріляні. В  будинок Олексія  ракета влучила на 10 поверсі. Олексій не захотів евакуюватися та залишався в місті, поки його не визволили ЗСУ.