У середині ХІХ століття Київ перетворився на центр активного розвитку сфери громадського харчування. У дореволюційний період у місті розпочався будівельний бум — постійно відкривалися нові кафе, ресторани, готелі… Тоді їх вперше почали відвідувати кияни. Згодом для багатьох з них це стало справжньою традицією. Детальніше на ikyyanyn.com.
Як почала розвиватися кулінарія у Києві?
Поки в інших країнах Європи на початку XIX століття відкривалися перші ресторани та кафе, кияни продовжували дотримуватись правила їсти вдома або в гостях. У Києві ще не поспішали відкривати заклади громадського харчування, а лише спостерігали за новою європейською тенденцією.
Проте в 1850 роках все почало поступово змінюватися. До Києва приїжджало більше людей, збільшився фінансовий потік та почав відкриватися бізнес, у тому числі й заклади громадського харчування. Доходи, як і рівень життя киян, почали зростати. Вони хотіли зупинятися в гарних готелях, їздити на таксі, замовляти страви в меню… У ті роки багато торговців і підприємців прагнули відкрити найкращий ресторан або кафе в місті. Їх з’явилося настільки багато, що згодом видавництва почали випускати довідники з картами та адресами цих закладів у Києві.
Дореволюційні заклади громадського харчування: ціни та традиції відвідування
Власники кафе, готелів та ресторанів одночасно конкурували між собою та намагалися якомога більше заробити. Практично у всіх закладах громадського харчування були високі ціни. Наприкінці XIX та на початку XX століть вартість обіду становила близько 1 рубля. Наприклад, смажене курча коштувало 60 копійок, філе — 2 рублі, а морозиво зі шматочками фруктів — 3 рублі.
Найчастіше серед відвідувачів були купці та представники київської влади. Вони любили спробувати нове вишукане блюдо і були готові багато за нього платити. Тоді на вулицях міста ще не було багато реклами. Кияни могли дізнатися меню у місцевих закладах хіба-що на сторінках газет та журналів.
Для того, щоб збільшити кількість відвідувачів, ресторатори вигадували різні оригінальні ідеї. Наприклад, розміщували у закладах харчування хрустальні люстри, вінтажні дивани, прикрашали все навколо флорою… Вони витрачали великі гроші й на інші предмети, які привертали увагу клієнтів та створювали навколо затишну атмосферу. Крім рестораторів, про популярність закладів турбувався і персонал. Так, наприклад, Бернар Семадені, який робив десерти для киян, також писав рекламні оголошення у віршах. А коли у Києві з’явився телефонний зв’язок, він купив номер 1 для своєї кав’ярні. Для того щоб замовити столик, відвідувачі дзвонили за номером один, який дуже легко запам’ятати.
Кияни любили зайти до кафе чи ресторану, щоб спробувати нову страву та почитати свіжу газету. Читання новин під час сніданку чи обіду незабаром стало справжньою традицією. А коли мешканці міста збиралися разом за столиками цих закладів, вони спілкувалися та грали у більярд, а вечорами слухали музику.
У середині XIX століття у центрі Києва з’явилися кафе зі сценою та різними розвагами. Деякі з них мали парк з платним входом з великою кількістю клумб та гірляндами, які світили навколо ввечері. Там проводили концерти, покази фільмів, театральні виступи, поетичні вечори, польоти на повітряних кулях…
Заклади громадського харчування продовжували працювати у Києві навіть у період війни та революції. У важкі часи людям не вистачило відпочинку, спілкування та розваг… І хоч до кінця XIX століття ціни на страви та розваги у цих закладах кілька разів зростали, кияни продовжували їх часто відвідувати та збиратися разом зі своїми знайомими та близькими.
