Коли в Україні розпочалась війна, російські війська змогли тимчасово захопити деякі регіони Київської області. В результаті в період окупації було вбито близько 1000 українців, а інших евакуйовано. Серед тих, кому вдалося виїхати із зони активних бойових дій, виявився український режисер програми «Орел і решка» Євген Синельников. Після того, що сталося, він розповів про те, як йому вдалося звідти вибратися і що довелося пережити. Далі на ikyyanyn.
Що відбувалося у перші дні окупації?
Режисер популярної програми про подорожі «Орел і решка» опинився в самому центрі обстрілів, коли окупанти захопили Гостомель. Вранці 24 лютого він разом із сім’єю дізнався про те, що почалась війна. За кілька годин вони почули, що летять російські літаки. Тоді всі пішли до сусіда і спустилися в підвал, де дивилися новини і спостерігали за боями і обстрілами. Після того, як вони припинилися, Євген з батьком повернулися в батьківський будинок забрати речі та їжу. їм пощастило, так як наступного дня він був зруйнований російськими військовими. Також вони спалили машини і сусідські будинки.
Коли окупанти тимчасово покинули Гостомель, Євген із приятелями вирішили забрати до себе родичів, але їх зупинили місцеві жителі. Вони сказали, що не можна їхати далі, оскільки там відбувалися бої. Тому було прийнято рішення повернутися назад.
«Ми повернулися і мені стало страшно. Тоді я зрозумів, що нам доведеться довго триматися разом, бо швидко це не закінчиться», — сказав Євген Синельников.
На третій день у місті зникла електроенергія. Потім було ще гірше: на вулицях почали горіти будинки, які покривав чорний дим, і в повітрі відчувався запах горілої техніки.
«Настав момент, коли неподалік почали ходити російські воєнні. Був один день, коли стрілянина відбувалась лише в 1 боці. І ти розумієш, що це був не бій, а просто розстріли — там розстріляли, там звук пострілів, там, там… Це просто вбивали населення. Людей, які не відчиняли двері чи щось їм говорили», — сказав режисер.
У перші дні окупації Євген із сім’єю був у своєму будинку й іноді виходив надвір, якщо тривалий час було тихо. Одного разу рано-вранці він побачив в небі військовий літак, який направляв ракету у його бік. Тоді відбулось таке, розповідає він:
«Коли я побачив над лісом військовий літак, то забіг у будинок і закричав: «Всім лягти на підлогу!», і в цей момент пролунав вибух. Вилетіли всі вікна, попадали люстри, почалися жіночі крики і дитячі істерики. Інші люди побігли в укриття, де також були вибиті вікна та знесено дах. Коли все закінчилося, виявилося, що сусідній будинок повністю зруйнований — залишилися лише руїни».
Зустріч із російськими військовими
Через день-два у дворі Євгена Синельникова з’явилися російські військові. На той час вся сім’я вже знала, як вони проводяться. Сусіди режисера казали, що вони заходять в будинки і виносять звідти все, що хочуть. Якщо їм не відривають, вони розстрілюють людей і все одно заходять. Те саме бачив і сам Євген, коли дивився в щілину свого будинку і спостерігав за тим, що відбувається на вулиці. Тому до приходу росіян усі були готові. Коли Євген та його родичі побачили окупантів у своєму дворі, то одразу відчинили їм двері. Військових було не менше 20, розповідає він:
«Діти дуже злякалися, але вели себе як дорослі — не плакали, просто мовчки дивилися на підлогу. Один із 20 солдатів впізнав мене і сказав: «О, це ти «Орел і решка», ну ти даєш. У мене дружина від тебе в захваті. Дай мені автограф», — розповів режисер.
Потім Синельников знайшов папірець і, стоячи у темряві, почав писати свої ініціали. У цей момент солдат направив на нього зброю і увімкнув підсвічування, щоб навкруги стало світліше.
А інші окупанти зробили привал у будинку режисера. Вони відпочили, перерахували свої запаси продуктів, допомогли сім’ї завести генератор, вмилися, випили кави… Через деякий час вони нарешті пішли, а Синельников разом з сім’єю намагався 3 рази виїхати з Гостомелю. Вони були в окупованому місті протягом 2 тижнів. Поступово у них почали закінчуватися їжа, вода та паливо у генераторі. Одного разу Євген отримав повідомлення про зелений коридор для евакуації, після чого все-таки виїхав з міста. Він сказав щодо цього наступне:
«Мабуть, найстрашніше було виїхати з дому, в якому ти вже організував собі бомбосховище, зрозумів, як готувати їжу в каміні, як там кип’ятити воду. Який не є, але безпечний куточок, незважаючи на те, що довкола вже все було зруйновано».
Разом з сім’єю та групою інших місцевих жителів Євген вирушив у дорогу. Він розповів, що вони дуже повільно їхали в машинах. Їм вдалося доїхати до українського блокпоста лише через півдоби. Там всіх погодували, напоїли, запитали як справи. Потім мешканців Гостомелю відвезли до готелю, де вони змогли нарешті відпочити і бути в безпеці.
