Україна славиться визначними винаходами, якими почали користуватись люди по всьому світу. Однак не кожен отримав привселюдного розголосу та визнання. Історія Федора Піроцького — це один з прикладів, коли вклад винахідника пам’ятає кожен, але саму постать, що зробила світ зручніше — ні. Далі на ikyyanyn.com.
Ранні роки
Майбутній винахідник, Федір Аполлонович Піроцький, народився 1 березня 1845 року у селі Сенча, що на Полтавщині. Родина військового лікаря була не досить заможною, однак мала давнє козацьке коріння. Федір покинув своє рідне село доволі рано, у 18 років, і більше ніколи туди не повертався. Після від’їзду він почав навчатись у Костянтинівському кадетському корпусі, що й вирішило його кар’єрний розвиток у військовій справі. Після успішного завершення першого навчального закладу він вступив до Михайлівської військової артилерійської академії, саме в Києві він і проходив свою службу, тому не дивно, що першим місцем, де пізніше з’явиться диво техніки, буде саме це місто. Проходячи одну зі своїх практик у Фінляндії, він був здивований тим, що люди мають невичерпну кількість водоспадів, енергію яких вони не використовують на повну міць. Тому винахідник почав замислюватись про створення чогось нового — підкорення струму.
Перші проєкти та експерименти
Повернувшись до Санкт-Петербурга, де колись навчався, чоловік отримав посаду у відділі технічних звітів та кошторисів Головного артилерійського управління. Паралельно з роботою Федір почав працювати над своїми першими винаходами. Одного разу він прогулювався атмосферними вуличками зі знайомим винахідником Павлом Яблочковим. І тоді Піроцький поділився своєю думкою, що майбутнє світу — це електрика. У місті існують кінно-залізничні дороги, однак вони не можуть забезпечувати потребу у пасажирських перевезеннях, які щодня зростають. Потреба у заміні такого виду транспорту виникає все частіше. Якщо цивілізація продовжуватиме розвиватись такими темпами, то в містах не буде комфортно жити. Потреба у візках та каретах стає більшою, а за кіньми прибирати ніхто не встигає. Питання якості доріг взагалі не розглядалось, адже навіть на мостових, де лежить гранітне покриття, вони стираються підковами коней та залізними обідками. Тому настав час думати про щось, що може замінити звичний спосіб пересування на більш вигідний та зручний, який матиме механічний двигун.
У 1874 році проєкт був готовий. Його задум полягав у передачі електрики по залізному дроту, який повинен бути закріплений телеграфними ізоляторами на дерев’яних стовпах, а також мають використовуватись дві машини змінного струму його особистого виробництва. Зворотним провідником стала земля. Але після успішного завершення проєкту настав час експериментів, які могли або знищити задум винахідника, або просунути його на наступний етап.
У 1875 році Піроцький розпочав проводити тестування свого винаходу на невеликій ділянці залізниці. І вже наступного року експерименти успішно були завершені. У 1877 році чоловік вирішив розіслати свою статтю з проєктом. Того ж року його експеримент назвали успішним і про нього написали в “Інженерному журналі”. Одними з тих, хто зацікавився винаходом, була відома у сучасному світі фірма “Siemens”, яка пізніше допомагала Федору реалізувати проєкт у життя та негайно відправила журнал з його статтею у Берлін.
Поширення проєкту
У 1879 році, після успішних експериментів та підтримки зацікавлених облич, Піроцький направляє свій проєкт до влади Петербурга. Його ідея полягала у розробці міського трамвая, який має рухатись за допомогою електрики, а не коней. 5 квітня 1880 року у заявці на винахід чоловік повністю описав свій проєкт електричної залізниці. 12 квітня того ж року Піроцький постав перед величезною аудиторією, де також були представники вже відомої фірми “Siemens”. Винахідник показав свій проєкт з використання електрики, що допомагатиме рухатись потягам.
Владі сподобався задум винахідника, однак проблемою стали власники кінного трамвая, які б зазнавали збитків від відмови чинного виду пересування. Але Піроцький продовжував наполягати на тому, що овес та утримання тварин — це дороге задоволення, на відміну від того, який він пропонує. На жаль, до чоловіка прислухались та ввели в роботу електричні трамваї у Петербурзі лише у XX столітті.
Але попри відмову впроваджувати новий винахід у повсякденне життя, Федір продовжує ставити експерименти у надії, що представники інших міст будуть його використовувати, чим зможуть полегшити життя своїх мешканців. Влітку 1880 року винахідник обирає один з найважчих двоповерхових кінних трамваїв. Він був розрахований на вміщення 40 осіб та важив 6 550 кілограмів. Піроцький попрацював над ним та переобладнав трамвай з кінної тяги на електричну. Вже 22 серпня Федір домігся того, що свідки побачили на свої очі рух першого електричного трамвая. Це був дивовижний досвід, адже ніхто й ніколи ще не бачив, щоб потяг рухався сам по собі. Цю подію можна було навіть назвати магічною. Під час привселюдного експерименту трамвай рухався від 8 до 12 кілометрів на годину, робив різкі повороти, зупинявся, а потім починав їхати у протилежному напрямку. Таке видовище захоплювало подих не лише у глядачів, а й у самого винахідника, адже йому вдалось втілити у життя свій задум. А брати фон Сіменс, ті самі представники фірми “Siemens”, підхопили успішний проєкт і швидко вирішили його розповсюджувати іншими країнами. Звичайно, отримавши на це згоду Піроцького. 1881 року брати відкрили першу електричну трамвайну лінію, яка розташувалась у Берліні, Німеччина.
Подальша доля електричного трамвая
Розповсюдити зміну кінного трамваю на території Петербургу не вдалося, тому наступним містом, де охоче прийняли допомогу винахідника, стало місто у якому Піроцький проводив певний період свого часу — Київ. Саме сучасна столиця України стала першою, де винахід Федора поїхав завдяки електричній тязі. Все сталось у 1892 році, після більш ніж 10 років успішних експериментів та сподівань, що дітище буде помічено на Батьківщині. Столиця виявилась першим містом, де трамвай почав рух на електричній тязі. А згодом, у 1894 році, цей винахід став допомагати пересуватись і жителям Львова.
Останні роки життя винахідника
Всі свої експерименти Піроцький проводив виключно за свій кошт, однак він жодного дня про це не шкодував, адже його праця, в кінцевому результаті, принесла свій результат. Але грошей на проживання залишалось доволі мало, тому чоловік повинен був повернутись на службу. Його перевели до Івангородської фортеці. Однак з цього місця роботи його звільнили з невідомих причин. Сталось це за декілька місяців до того, як він мав виходити на пенсію. Через передчасне звільнення його службові виплати були сильно урізані.
У 1888 році Піроцький повернувся до України, де отримав радісну звістку про спадщину. Ця подія могла дати йому можливість провести решту свого життя у зручних умовах, без переживання за нестачу коштів. Його дядько помер і залишив Федору розкішний маєток біля містечка Олешки. Але і тут винахіднику не пощастило. Знайшлись родичі, які зажадали отримати будинок, і після довгої судової тяганини інші претенденти таки змогли відсудити його в чоловіка. Вони скористались тим, що під час навчання прізвище винахідника понівечили й замість правильного правопису “Піроцький” він був записаний у документах як “Пероцький”, що і зіграло на руку для оскарження спадщини. Через цей інцидент Федір переїхав до Олешків. За однією версію він жив у готелі, а за іншою у військовому пансіонаті. 28 лютого 1898 року тіло винахідника знайшли без ознак життя у його невеличкій кімнаті. Для того, щоб поховати чоловіка друзі були змушені продати його речі та заплатити за похорон.
Сумно, що річ, якою користуються люди по всьому світу стала набагато відомішою за винахідника, який останні роки свого життя був змушений прораховувати кожну копійку, щоб залишатись живим. І трамвай на електричній тязі навіть не єдина річ, яку він розробив. Піроцький спроєктував гідроелектростанції, електричне освітлення, зв’язок, а також артилерійські та ракетні техніки. Він зробив чимало внеску у розвиток сучасності, однак одиниці пам’ятають його ім’я та заслуги перед всім світом.