Митець Іван Кавалерідзе створював скульптури, знімав фільми та кіноопери й писав книги. Упродовж життя він створив понад 20 пам’ятників та 10 кінофільмів, а ще працював у театрі й мав багато проєктів, які не встиг реалізувати. Серед його робіт – пам’ятники княгині Ользі, Тарасу Шевченку та Григорію Сковороді й водночас радянським діячам – Артему та Леніну. Влада то заохочувала митця, то забороняла йому творити. Більше про життєвий шлях талановитого українця розповідаємо в статті на ikyyanyn.
Дитинство та роки навчання
Народився Іван Кавалерідзе 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанському, що на Сумщині у селянській родині. Батько його був грузином, а мати – українкою. Дід Івана був нащадком князівського роду та переїхав до України разом з російським генералом Ладонським, коли закінчилась Кавказька війна. Говорили, що саме генерал змінив прізвище Кхварідзе на більш просте Кавалерідзе.
Дитинство Івана минало спокійно. Вже змалечку він виявив талант до ліплення. Дядько хлопчика, археолог і художник Сергій Мазаракі, помітив, як той ліпить із хліба Мефістофеля. Саме він підтримав талант племінника та забрав його до Києва. Іван навчався у приватній гімназії Валькера, а потім вступив до Київського художнього училища, де його наставником став скульптор Федір Балавенський.
Згодом дядько відправив Івана до Петербурзької академії мистецтв, а далі – у Париж, до приватної студії Наума Аронсона. Скульптор приділяв юнакові багато уваги, показував йому місто, розповідав про визначні пам’ятки та навчив прийомам «рухливої скульптури». В Парижі Кавалерідзе пощастило познайомитись з видатним скульптором Огюстом Роденом. Він відвідував студію метра, який також визнав талант Івана.
Скульптурна творчість та визнання
Після повернення до Києва, визнання швидко прийшло до Івана. У 1911 році на Михайлівській площі було відкрито пам’ятник з чотирьох фігур, виконаний молодим майстром. Композиція зображала княгиню Ольгу, святого апостола Андрія Первозванного та рівноапостольних Кирила і Мефодія.
У 1915 році Іван був мобілізований до царської армії та згодом переведений до Царського Села, де він служив у запасному батальйоні, який охороняв імператора. У буремні часи УНР Кавалерідзе не покинув творчості. У місті Ромни йому замовили пам’ятник Тарасу Шевченку, а також запропонували організувати театр. Митець прожив у місті 6 років, був режисером у створеному театрі та викладав малювання у школах.
Протягом 1920-х років він створив пам’ятники філософу Григорію Сковороді в Лохвиці, Тарасу Шевченку в Сумах та Полтаві, а також більшовицькому діячеві Артему (Сергєєву) в Бахмуті й Слов’яногірську. Важко сказати, чи митець вірив у більшовицькі ідеї чи виконував замовлення влади, щоб мати змогу творити. Так чи інакше, роботи його виходили самобутніми та створювали незабутнє враження.
Мистецтво кіно та цензура
Попри значні успіхи в скульптурі, Кавалерідзе взяв паузу в цьому мистецтві та звернувся до кіно, де використовував послідовні та статичні кадри, особливу композицію та гру світла й тіні. Він почав працювати на Одеській кінофабриці, а згодом перейшов до Київської кіностудії. Свої роботи створював у монохромі та надавав перевагу зйомкам у павільйонах.
Діяльність у цьому напрямку виявилась не менш плідною, а саме:
- у 1928 році вийшла німа стрічка «Злива», яка, на жаль, не збереглася. Режисер розповідав про історію України протягом ХІХ та ХХ століття, використовуючи статичні картини, які нагадували скульптуру;
- німий революційний епос «Перекоп» побачив світ у 1930 році й був присвячений 10-річчю перемоги більшовиків над білогвардійською армією в Криму;
- стрічка 1931 року «Штурмові ночі» оповідала про соціалістичне будівництво перших років після створення СРСР, а саме – про зведення Дніпровської ГЕС та Харківського тракторного заводу;
- звуковий фільм «Коліївщина» (1933 рік) мав стати трилогією та перероблявся багато разів, щоб догодити радянському керівництву.
Як свого часу в скульптурі, так і в кіно Кавалерідзе знову й знову зіштовхувався з цензурою, неможливістю висловлювати через мистецтво власні думки та бачення. Попри все майстер не зупинився й у 1935 році випустив стрічку «Прометей». За цю роботу він зазнав нищівної критики, його засудив Сталін. Тож, розпочалась справжня боротьба з «антиісторизмом» фільмів режисера. Кавалерідзе заборонили працювати з молодими колегами та знімати історичні фільми.
Іван натомість зайнявся створенням кіноопери та вперше в Україні в цьому жанрі створив «Наталка-Полтавку» (1936 рік) і «Запорожець за Дунаєм» (1937 рік).
Перед початком Другої світової війни, виконуючи партійне замовлення, Кавалерідзе поставив стрічку «Стожари», але вона вийшла відверто слабкою. Митець мав бажання повернутись до історичного кіно, але завадила Друга світова війна.
Друга світова війна та повоєнні роки
На початку 1941 року Іван разом зі знімальною групою поїхав на зйомки до Карпат. Він планував створити фільм «Олекса Довбуш», але почалась Друга світова війна. Восени митець повернувся до Києва, де і залишився під час окупації.
Співпрацювати з нацистами він відмовився. У Києві тоді діяло «Товариство художників», до якого приєднався Кавалерідзе. Він очолив міський відділ культури та допомагав рятувати киян від вивезення до Німеччини, переховувати культурні цінності та оберігати від розграбування художні майстерні.
Одного разу до Кавалерідзе прийшов чоловік в есесівській формі з пропозицією створити бюст Гітлера. Митець відмовився, пояснивши, що може ліпити лише з натури. Згодом виявилось, що то був переодягнений радянський агент.
Після закінчення війни радянська влада весь час нагадувала Кавалерідзе про перебування під окупацією, що вважалось злочином. Кіностудія позбавила його службового житла. Митця прихистила актриса Любов Гаккебуш, а він продовжував свою творчу діяльність попри все.
На жаль, після смерті Сталіна його репутація не була реабілітована. Микита Хрущов, виступаючи у 1962 році перед художникам та письменниками, згадав про Кавалерідзе як про автора жахливих скульптур, та ще й говорив у минулому часі. Тоді цього було достатньо, щоб митцеві ніхто не міг запропонувати замовлення чи роботу.
Кавалерідзе ж сперечатись не любив та й не вважав це за потрібне. Його умовили надіслати Хрущову лист, але це ніяк не вплинуло на його долю. Попри складні життєві обставини Іван Кавалерідзе продовжував створювати скульптури, а також писав п’єси. В театрах Харкова, Сум та Тернополя можна було побачити його твори «Перекоп», «Перша борозна», «Вотанів меч», «Григорій і Параскева». У Києві на їх показ існувала негласна заборона.
Митець відійшов у засвіти 3 грудня 1978 року та був похований на Байковому цвинтарі. Належне його творчості віддали вже в незалежній Україні. Так, княгиня Ольга прикрашає Михайлівську площу, Ярослав Мудрий розташувався біля Золотих воріт, є у Києві вулиця Кавалерідзе та дві меморіальні дошки, а на Андріївському узвозі можна відвідати меморіальну майстерню-музей.
Роботи скульптора представлені у багатьох музеях та досі прикрашають міста України, дивуючи своєю неповторністю, суперечливістю та унікальністю.
Джерела:
- https://life.pravda.com.ua/culture/kim-buv-mitec-ivan-kavaleridze-301031/
- https://uain.press/blogs/ivan-kavaleridze-priznachenij-zletiti-vishhe-1021646
- https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/ivan-kavaleridze-mitetsy-ridkisnogo-talantu/
- https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-39589407