Політ літаком — частина повсякденних буднів, але так було не завжди. У другій половині 90-х це стало справжньою сенсацією та технічним прогресом. Одним з тих, хто назавжди змінив історію авіації, є киянин Архип Михайлович — видатний авіаконструктор, лауреат державних премій, засновник теорії повітряно-реактивних двигунів і не тільки. Цей киянин прославився на весь світ своїми авіаційними розробками. Як йому це вдалося далі на ikyyanyn.
Дитинство
Легендарний київський вчений народився у селі Саварка, що у Київській області. Він жив у бідній багатодітній сім’ї та дуже рано став дорослим. У 8 років загинула його мати, після чого відповідальність за виховання сина повністю лягла на батька. Але й він прожив недовго. Через 5 років помер батько, після чого опікуном усіх дітей став старший син, який на той час мав дружину. З того часу школа була улюбленим місцем Архипа, який дуже любив навчатися. Там вели уроки викладачі, які також викладали і у київських вишах: Михайло Кравчук, Дмитро Загул, Марія Іщенко — саме вони вплинули на становлення Архипа.
Освіта
Майбутній авіаконструктор навчався у звичайній сільській школі протягом 7 років. Потім він став учнем технікуму у Білій Церкві. Змалку він зрозумів, що хоче присвятити своє життя науці. Тому вирішив продовжити навчання у київському політехнічному інституті.
Хлопець наполегливо навчався і досить швидко проявив себе в механіці та математиці. Він дуже любив виконувати практичні завдання на заняттях. У процесі їх виконання у нього з’являлися ідеї, які стали основою створення перших технічних пристроїв.
Наприклад, варіанти вузлів силових установок та методи вирішення теплових завдань юного Архипа Михайловича були не лише унікальними, а й підходящими для практичної реалізації у сфері інженерії. Тому після закінчення аспірантури талановитому студенту порадили піти далі навчатися в аспірантуру до Науково-дослідного інституту промислової енергетики.
Розробка двигунів у сфері авіації
Після довгих років навчання Архип почав активно застосовувати нові знання та навички на практиці. На останньому курсі дослідницького інституту у нього з’явилася думка про те, що поршневі двигуни — застаріла розробка. Потрібно було щось нове та більш ефективне. Тоді перше, про що він подумав, було зробити паротурбінні двигуни, незважаючи на те, це здавалося для юного навчального дуже складним завданням. Архип постійно думав про свою нову ідею. Одного разу у нього з’явилася думка щодо того, щоб застосувати реактивну тягу для посилення руху літаків. Але в епоху радянських репресій двигуни мало кого цікавили. Проте це його не зупиняло на шляху до реалізації свого проекту.
Київський учений вирушив до Росії до комісаріату авіаційної промисловості. Через 13 днів після кількох щоденних походів і очікувань у коридорі нарешті відбулася зустріч з керівником. Всі зусилля Архипа були витрачені недаремно. Після того, як він розповів подробиці своїй ідеї, керівництво комісаріату скликало найкращих фахівців у сфері авіації для роботи над його проектом зі створення нових та потужніших двигунів.
З 1939 до 1941 року вони проводили наукові експерименти та дослідження в галузі інженерії. Керівником групи вчених було призначено Архипа Михайловича. За 3 роки їм вдалося створити перший у світі турбореактивний двигун. А 1946 року вчені були нагороджені орденом за його успішні випробування, а через рік Архип також отримав орден Леніна.
28 травня 1947 року літак, в який було встановлено турбореактивний двигун, зміг злетіти на швидкості 900 км/год. Після цього київського вченого визнали у Києві та за кордоном, а його двигуни почали використовувати при виробництві авіалайнерів. Наступні кілька років Архип Михайлович продовжував їх удосконалювати. Незабаром літаки, оснащені його двигунами, встановили 50 світових рекордів.
1968 року він став співробітником Академії наук СРСР, а його двигуни почали випускати у всьому світі.
