Морозиво — улюблений десерт дітей та дорослих. Багатьом його смак нагадує дитинство, а іншим — допомагає покращити настрій і втамувати спрагу. Кияни знали про морозиво навіть за часів Київської Русі, проте величезний попит на нього виник в період СССР. Звідки привозили, де продавали і яке морозиво найбільше подобалося мешканцям української столиці далі на ikyyanyn.
Мало хто знає, що рецепт цього десерту придумали в Китаї. Це було приблизно 4-5 тисяч років тому під час правління імператора Танга. Йому було складно переносити спеку, тому він наказав своїм слугам придумати страву, яка б втамовувала спрагу. Тоді вони вирішили нарізати фрукти та змішати їх із льодом. В результаті це стало улюбленим десертом імператора, а його рецепт сотні років передавався з покоління в покоління.
У період існування Київської Русі морозиво з’явилось на українських землях. Найбільше людям подобалася суміш подрібненого замороженого молока з вершками. А ще був десерт у вигляді сиру, сметани та цукру, який часто подавали на свята, наприклад, Масляну. Іноді його залишали на морозі та їли холодним.
Перше морозиво у Києві: де можна було його купити?
У XIX столітті кияни вперше спробували цей солодкий та холодний десерт. Він був доступний всім, незалежно від соціального статусу. Представники середнього класу могли дозволити купити морозиво на вулиці та в парках. Там часто ходили продавці. Вони продавали морозиво у стаканчиках і давали покупцям дерев’яну ложку. Як тільки покупець з’їдав десерт, то одразу повертав посуд продавцю. Той його витирав, а потім знову клав туди порцію морозива. Воно коштувало 1 копійку.
Проте багатьох заможних киян не влаштовував такий сервіс, тому вони купували морозиво в інших продавців. Вони стояли з візками, а поряд з ними на льоду були відра з цими ласощами. 2 маленькі кульки морозива коштували 2 копійки, а 2 великі — 5 копійок. Тоді у киян був скромний вибір — полуничне, вершкове чи крем-брюле.
Також морозиво продавалось у кондитерських Семадені. Вони були розташовані по всьому Києву. Найпопулярніша була у центрі міста на Майдані Незалежності. Але не всі могли дозволити туди часто ходити. Студенти збирали гроші, щоб іноді купити там морозиво. А батьки водили туди дітей лише на свята або за хорошу поведінку. А от представники міської влади та успішні підприємці могли не відмовляти собі у задоволенні замовити морозиво у кондитерській. Незважаючи на високі ціни, там завжди було багато відвідувачів.
Вибір морозива вражав кожного, хто вперше приходив туди. Там можна було замовити пломбір із малиною, вишнею, полуницею, абрикосами, ананасами та персиками. Також було популярним морозиво із шоколадом та горіхами. Кондитерська Семадені працювала у Києві до 1925 року.
Де кияни брали кригу для морозива?
Для виготовлення та зберігання морозива потрібна була крига. У період XIX – XX століть ще не було холодокомбінатів та морозилок, тому існувала потреба робити запаси льоду взимку та використовувати їх у весняно-літній сезон. Спеціально для цього на річці Дніпро люди робили ополонки та витягували на сніг брили льоду.
Потім вони кололи кригу, після чого її відвозили до льодовиків — глибоких підвалів під землею. Лід могли купити не лише власники кав’ярень, магазинів та лікарень, а ще й будь-який бажаючий киянин для зберігання продуктів. Крига була у продажу до Другої світової війни, оскільки потім з’явилися холодильники.
Цікаво, що окрім використання льоду кияни вигадали ще 1 спосіб, як охолодити морозиво. Тоді у багатьох сім’ях були морозниці — високі ємності зі стінками. Між ними засипали кригу, а потім клали туди продукти та крутили ручку. Таким чином, їжа охолоджувалася.
Як морозиво стало популярним десертом для всієї родини?
До середини 1930-х років морозиво вважалося десертом, призначеним для дітей. На вулицях Києва були рекламні плакати, які закликали купити морозиво. На них було зображено підлітків, піонерів, школярів, які їли цей десерт.
У 1936 році було укладено договір із США про закупівлю обладнання для виробництва морозива. Тоді співробітникам рекламних відділів дали нове доручення — рекламувати цей продукт для людей різного віку. Через 4 роки у Києві відкрилася фабрика з випуску морозива за американською технологією, а на рекламних плакатах були діти з батьками. Таким чином з’явилася традиція купувати морозиво для всієї родини, але через деякий час виробництву цього десерту завадила Друга світова війна.
Після тривалої перерви робота на підприємствах знову поновилася. Зокрема, на Київському молочному комбінаті та Київському холодокомбінаті. За ініціативою керівництва останнього підприємства у центрі міста було відкрито 5 магазинів та літнє кафе. Там кияни могли купити пломбір чи морозиво із фруктами та шоколадом. Також в продажі з’явилися торти із пломбіру і трохи змінилася реклама. У 1951 році найпопулярнішим зображенням на рекламних плакатах був пінгвін з морозивом.
Незабаром морозиво стало улюбленим десертом киян. Його можна було побачити практично скрізь. Здебільшого продажем морозива займалися жінки у кіосках. Вони діставали упаковки цих ласощів з металевих холодильних камер, а потім продавали його киянам. 1966 року воно коштувало 9 копійок. Тоді цей десерт вони купували на вулицях у картонній обгортці з дерев’яною паличкою. Найдешевшим було фруктово-ягідне морозиво. Також у продажу було вершкове за 13 копійок та пломбір за 19 копійок. Але найпопулярнішим і найдорожчим було морозиво «Каштан» — пломбір у шоколаді за 28 копійок.
Через збільшення попиту на морозиво на київських фабриках почали випускати його у великих упаковках по півкілограма. 1970 року вони з’явилися у продажу. Їх було вигідно купувати для всієї родини чи компанії друзів на свята, вечірки або щоб піти з чимось смачним у гості.
Через збільшення попиту на морозиво на київських фабриках почали випускати його у великих упаковках по півкілограма. 1970 року вони з’явилися у продажу. Їх було вигідно купувати для всієї родини чи компанії друзів на свята, вечірки або щоб піти з чимось смачним у гості.
1965 року співробітники Інституту харчової промисловості підрахували допустиму норму вживання морозива. Виявилось, що 1 людині можна з’їдати 5 кг цього десерту на рік. Його реклама була у кожному районі, зокрема і у центрі міста.
Де кияни замовляли морозиво в радянські часи?
Їсти морозиво було дуже модно. Хлопці запрошували дівчат на цей десерт у кафе, а дітей туди водили за хорошу поведінку. На ділових зустрічах кияни також іноді замовляли морозиво. У місті можна було його замовити у 20 кафе.
Улюбленим місцем багатьох мешканців міста, де продавалося морозиво, було кафе «Пасаж». Їм пропонували на вибір 7-10 видів цих ласощів. Найчастіше відвідувачі замовляли кілька з них із додаванням сиропу. Також було модно ходити в кафе, яке так і називалося «Морозиво» на Хрещатику. Там можна було замовити кульки морозива з різним смаком із горіхами або тільки пломбір.
Це кафе відкрилося 1950 року. Там працювали офіціанти. Вони приносили морозиво на стіл для відвідувачів. Кількість бажаючих замовити морозиво постійно зростала. Згодом біля входу до кафе «Морозиво» щодня збиралася величезна черга. Людям доводилося довго чекати, щоб зайти до цього закладу. Через це кафе почало втрачати прибуток. Але пізніше було запропоновано вигідну альтернативу — організувати самообслуговування клієнтів. З того часу вони самі шукали вільне місце за столиками і квапили тих, хто довго сидів у кафе.
Ще одним популярним закладом було кафе «Пінгвін». Воно відкрилося 1972 року напередодні приїзду до міста колишнього президента США Річарда Ніксона. Тут мріяв побувати практично кожен киянин. Крім того, що в цьому кафе було багато видів морозива, його поливали варенням та чорносливом. Також фішкою цього закладу були маленькі пластикові вази — рідкість на той час в інтер’єрі.