Київ славиться однією з найбільших та найсучасніших транспортних систем в Україні. Зокрема, завдяки використанню ІТ-технологій. Дістатись до будь-якої частини міста не проблема, якщо з собою є QR-квиток або транспортна карта киянина. А проїзд можна оплачувати набагато швидше та зручніше, ніж будь-коли раніше. Це стало можливо завдяки тому, що система оплати постійно вдосконалювалася. Докладніше про це на ikyyanyn.
Як виглядали та скільки коштували перші радянські талончики у наземному транспорті Києва?
Протягом усієї історії існування громадського транспорту кияни користувалися проїзними та талонами. Але вони постійно змінювалися так само, як і ціни на проїзд. За радянських часів їх продавали у спеціальних будках, які були розташовані на зупинках. Проїзний можна було купити на 1 місяць, 3 місяці, півроку та рік. Мінімальна вартість становила 1 карбованець. При вході у транспорт проїзний треба було показати водієві. Інакше він мав право не пустити пасажира. З проїзним можна було їздити у 3 видах транспорту: автобусі, тролейбусі і трамваї.
Ті кияни, які не мали проїзного, купували талончики. Найдешевші можна було купити на трамвай. Вартість одного становила 3 копійки. А от проїзд в автобусі коштував дорожче — 5 копійок. Щоб проїхатися в тролейбусі, потрібно було заплатити 4 копійки. Також у місті їздили тролейбусні потяги. Вони перевозили набагато більше пасажирів, ніж будь-який інший громадський транспорт, і, таким чином, зменшували кількість пробок на дорогах.
Але на початку 90-х відбулися зміни у транспортному секторі. Представники міської влади відмовилися від тролейбусних поїздів. Також вони встановили єдину ціну на проїзд у громадському транспорті Києва. З того часу вона постійно підвищувалася. Наприклад, 1999 року за проїзд потрібно було заплатити 30 копійок, 2006 року — 50 копійок, а потім вартість збільшилась на 1 грн.
Талони, жетони, монети у київському метро
Приріст населення та будівельний бум за радянських часів вплинули на розвиток транспортної системи Києва. 1960 року відбулася важлива подія для городян — вперше відкрилося метро, яке складалося з 5 станцій. Тоді також можна було купити паперові талони. Спочатку один коштував 50 копійок, але за кілька років ціну знизили. Впродовж 30 років проїзд у київському метро коштував 5 копійок.
Щоб пройти на станцію, пасажири показували квиток контролеру. Він відривав нижню частину квитка, і тільки потім пасажир міг йти далі. Але така система контролю оплати проїзду не була ідеальною: з’являлися величезні черги, особливо в часи пік, які забирали багато часу у пасажирів. Через це пізніше у метро поставили турнікети.
Після того, як їх встановили на станціях, у киян з’явилася можливість зручніше платити за проїзд. Турнікети не лише виконували функцію входу-виходу з метро, а ще й оплати транспортних послуг метрополітену.
Спочатку турнікети приймали лише по 5 копійок, а потім по 15. Найвища ціна проїзду була 50 копійок. Монетна система оплати проїзду існувала до 2000 року. Потім вона знову змінилася.
На початку 2000-х років вперше з’явилися жетони. Спочатку вони були зеленими. Пізніше їх замінили на сині, але через деякий час почали знову випускати зелені. Поступово ціна на жетони підвищувалась, а ще через кілька років їх почали видавати в обмеженій кількості — лише 2 жетони 1 людині при оплаті на касі. Багато киян були цим дуже незадоволені, після чого знову почалися нововведення.
Після 2-х місячного локдауну, коли почалася епідемія коронавірусу, жетони перестали продавати. Ними можна було скористатися протягом місяця. Потім у метро почала діяти безконтактна система оплати проїзду: каси було замінено на термінали самообслуговування, а кияни почали користуватися квитками та транспортними картками.