Постать Михайла Грушевського знає кожен. Його портрет бачать на п’ятдесяти гривневих купюрах мільйони людей щодня. Однак вклад цього історика, політичного та громадського діяча у становленні українського духу та незалежності держави є безцінним. Далі на ikyyanyn.
Юні роки Михайла Грушевського
17 вересня 1866 року, коли літо почало поступатись осені, у місті Холм, що у Польщі, у сімʼї Сергія та Глафіри Грушевських народився син. Хлопчик був неймовірно бажаною дитиною, адже він став первістком. У православній церкві дитину охрестили та дали йому імʼя Михайло. Це було народження майбутньої відомої особи, яка зробить чималий вклад у становлення України.
Батько Михайла був педагогом-славістом і викладав у провінції з назвою Царство Польське. Він вчителював у російській греко-уніатській гімназії. Але це не єдиний його дохід. Сергій Грушевський був автором підручника з церковнословʼянської мови, яка перевидавалась тридцять разів. Завдяки цій праці сімʼя мала чималі статки й ніколи не бідувала.
Коли Михайлу виповнилось всього 3 роки, родина спочатку змінила місто проживання на Ставрополь, а пізніше на Владикавказ. Останнє стало місцем проживання маленького хлопчика на довгі роки.
Навчання та період самотності
Михайло Грушевський здобував початкову освіту вдома. І тоді він зацікавився читанням великої кількості літератури. Парубок поринав у загадкові світи текстів, що зробило його замкненою особою. До такої поведінки додалась невпевненість у собі та несміливість.
У віці 14 років хлопець змушений покинути свій родинний будинок, оскільки потрапив до Тифліської гімназії. Заклад знаходився за десятки кілометрів від сімʼї, в іншому місті. Михайло рано починає розуміти, що відрізняється від однолітків своїм світоглядом, що призводить до пригніченого стану. Кількість думок, які так і залишаються невимовленими, Михайло починає викладати на папері. Самотність, що він переживає у гімназії, призводить до знайомства з творами Костомарова, Куліша та Максимовича.
Паралельно із захопленням літературою, яка тісно переплітається з українським народом, Грушевський визначає свою долю та покликання — присвятити своє життя рідному народові. Його думки роїлись над ідеєю стати передовим бійцем кожного хлопця, який до нестями люблять Україну та готовий віддати за неї не лише життя, а й душу.
Манера викладання думок на папері пізніше відіграє значну роль, але першою спробою Михайла заявити про себе, були оповідання. Ще навчаючись у школі, хлопець наважився надіслати свою роботу Нечую-Левицькому. Звичайно, сподівання на відповідь були мізерними. Однак письменник не лише відгукнувся на листа від амбітного хлопця, а й похвалив його спроби у написанні. Пізніше той навіть допоміг Грушевському надрукувати свої роботи в україномовній львівській газеті. Але вектор його захоплень скоро кардинально зміниться.
Михайло був неймовірно старанним учнем гімназії. За його заслуги він став одним з пʼяти осіб, які мали отримати золоту медаль після закінчення навчання. Однак на шляху Грушевського до нагороди стала неприємна подія. У гімназії було традицією викрадати теми для екзаменів. Порушувати такий обряд ніхто не збирався. Тому одного вечора, коли коридори були пусті та відлунювали лише топіт важкого взуття, хлопці нишком пробрались до цілі й успішно виконали традиційну справу. Однак тоді ще ніхто не знав, що події на цьому не закінчились, а лише починають розгортатись. Один зі студентів побачив процес крадіжки та не забарився повідомити про це. Розголос призвів до того, що всіх пʼятьох учнів позбавили медалей. Ця подія вплинула на Грушевського, адже він вважав це не справедливістю, оскільки на його рахунку виключно гарні оцінки, як за навчання, так і за поведінку. Учням дали скласти іспити, які Михайлу дались доволі легко й він їх написав на відмінно.
Вступ до університету та зміна професійної зацікавленості
Після випуску з гімназії логічним кроком для Грушевського став вступ до вищого навчального закладу. Він особисто написав листа ректору університету Святого Володимира, яке розташувалось у Києві. Його проханням стало зарахування на історичне відділення.
Грушевський був впевнений, що його доля — це філологія та література, адже ця сфера його цікавила з ранніх років. Але як сильно він помилявся. З плином часу історичні науки почали брати гору над увагою та зацікавленістю Михайла. Він завжди мав свою особисту та незалежну, ні від кого, думку щодо кожного історичного факту чи постаті. Його прагнення в університеті були помічені та нагородженні бажаною золотою медаллю. Вона була доказом того, що юнак може досягти чого завгодно самотужки. Для цього потрібно лише докладати чимало зусиль та залишатись завзятим попри будь-які життєві ситуації. Грушевський продовжує все глибше поринати у науку, яка щодня все більше його поглинала. Чоловіка цікавили різні періоди та землі на теренах України.
Подальше вивчення історії та завідування кафедрою
Грушевський не був звичайним істориком, який цікавився лише одним періодом, він бажав знати все про Україну. Йому продовжували радити зосередитись на чомусь конкретному та копати вглиб. Однак Михайло не послухався рекомендацій. Він визначив свою мету, яка полягала у написанні повної історії України, що захоплювала найдавніші часи.
Майбутня кар’єра Грушевського розвивалась доволі швидко. Монарх Австро-Угорщини дозволив відкрити в університеті Львова кафедру всесвітньої історії. На новостворену позицію завідувача факультету запросили Володимира Антоновича, який викладав в університеті Святого Володимира в Києві. Однак він відмовився, адже розумів, що через свій поважний вік йому буде важко справлятись з навантаженням. Але позицію без працівника він не хотів залишати, тому одразу запропонував свого найкращого учня — Михайла Грушевського. Для самого хлопця такі новини були несподіваними. Але він, все ж таки, вирішив погодитись на пропозицію, однак той мав свої умови: чоловік не збирається змінювати віру, піде на посаду професора, а не доцента, а також все це зможе відбутися лише після закінчення магістерської.
20 вересня 1894 року новоспечений завідувач кафедри приїхав до Галичини. Львів одразу його вразив, адже він не був схожим на Київ. Головним здивуванням чоловіка було те, що кожен був неймовірно привітним і всі довкола вітались. До цього йому було дуже важко звикнути.
Одруження та “Історія України-Руси”
У новому місті Грушевський знайомиться з майбутньою дружиною, Марією. Вони зустрілись на балу, де весь вечір сиділи у кутку та розмовляли, хоча дівчина більше слухала, що сподобалось Михайлу. З часом чоловік зрозумів, що почав закохуватись. Марія, своєю чергою, також виказувала зацікавленість. Одного разу вона навіть прийшла на лекцію для відкритих слухачів, яку вів Михайло. Ця подія стала для Грушевського здивуванням, але й у той самий час порадувала його. Стосунки пари ставали серйозними, що призвело до вінчання 26 травня 1896 року.
Після довгого медового місяця подружжя повернулось до Львова, де Михайла обирають головою наукового товариства імені Шевченка. Цю посаду він обійматиме протягом 16 років. За сприянням чоловіка філологічну секцію очолює його друг — Іван Франко. Тоді ж Грушевський починає одну з найважливіших справ свого життя. Він пише перший том “Історії України-Руси”, яка виходить у 1989 році.
Вплив на розповсюдження української мови
В університеті безліч молоді бажало навчатись у Грушевського, адже той викладав не так, як інші. Мова лекцій була рідною українською, що було рідкісним явищем. Завдяки Михайлу студенти прагнули до глибшого пізнання історії України. Пізніше молодь почала вимагати цілком українського університету, а не лише отримувати подачки у вигляді декількох кафедр. Грушевський підтримував протистояння студентів статтями у газеті. Така поведінка Михайла була прийнята негативно польською владою. Вони бажали його відсторонення від вчителювання, віддання під суд, а також не забували поливати брудом. Ці події призвели до частих переживань історика, навантаження, а надалі й частих хвороб.
Однак кожна погана ситуація у житті Грушевського була перекреслена найщасливішою подією — народженням маленької донечки Катерини 21 червня 1900 року. Дружина пережила складні пологи, які призвели до повідомлення, що вона більше не зможе мати дітей. Народження дівчинки було поштовхом для Михайла задуматись про своє житло у Львові. Пізніше його сусідом стане Франко.
У 1903 році історика запросили приїхати до Парижу та прочитати курс лекція. Його підхід у поданні інформації був несхожим ні на який інший, це помітили закордонні слухачі. Він просував думку у маси, що період Київської Русі — це виключно українська історія, а московитам, які привласнюють її собі, варто займатися створенням своєї, що починається з Московського князівства.
Перша світова війна
Початок тяжкого періоду Першої світової війни сім’я Грушевських зустріла у своєму маєтку в Кириворівнях. Дружина та донька були наляканими, тому вирішили швидко спакувати свої валізи та поїхати з країни. Вся сім’я опинилась у Відні, де Михайло не відчував себе у безпеці. Таке відчуття з’явилось через те, що він був російським підданим, через це його вважали москвофілом, за що його могли заарештувати. Однак і до Києва повертатись було небезпечно, оскільки там панувала Російська імперія, яка ніколи б не пробачила чоловіку зв’язків з галичанами та перебування в Австро-Угорщині. Але попри загрози Грушевський вирішив повернутись. Він вважав, що якби кожен втікав, України б не існувало.
Михайло повернувся до столиці, що призвело до його арешту у 1914 році. Маєток історика був перевернутий догори ногами. Всі його папери та книги були ліквідовані. Також влада не знехтувала можливістю допитати дружину Грушевського та його доньку, якій на той момент було всього 14 років. Чоловіка звинуватили в австрофільстві та причетності до створення легіону Українських Січових Стрільців. Грушевського відправили у заслання до Сибірська, куди пізніше відправилась і його родина, адже вони не могли залишити чоловіка самого у такому скрутному становищі. Життя там було неймовірно важким, оскільки умови для роботи були відсутні, існувала матеріальна скрута, а також незвичайний клімат. У 1915 році Грушевського переводять до Казані, а через рік до Москви. Однак на останньому місці він отримує можливість продовжувати роботу над восьмим томом “Історії України-Руси”.
Донька Михайла постійно хворіє, а ліки знайти дуже важко. Тому сім’я приймає рішення розлучитись на деякий час, адже Грушевський повинен залишатись у Москві під пильним наглядом поліції. Таке життя продовжується більше ніж 2 роки.
Повернення до Києва та боротьба за свободу України
Перша світова війна завершилась для Росії суцільним крахом. Це призводить до зміни влади, що дає можливість Грушевському повернутись на Батьківщину. Ще знаходячись у Москві, він отримує телеграму. У ній йдеться про те, що йому потрібно терміново повернутись до Києва. Михайло одразу зривається з місця та вирушає у довгоочікувану подорож, адже він зможе не лише повернутись на рідну землю, а й побачити свою родину. Але під час поїздки з Грушевським відбувається неприємна ситуація, яка могла б призвести до його передчасної смерті. У сусідньому купе починається пожежа, від якої історику вдалось втекти. Але він встиг врятувати лише свій верхній одяг, а його майже завершений дорогоцінний рукопис “Історія України-Руси” була поглинута язиками полум’я.
19 березня 1917 року було проголошено свято Свободи. На честь цієї події кожна людина повиходила зі своїх домівок. Всі, хто знаходився на вулицях Києва, несли жовто-блакитні прапори, національні символи, зображення Шевченка та співали “Ще не вмерла Україна”. Грушевського було запрошено вимовити своє слово, яке запалило дух боротьби у кожного. Весь народ став на коліна, адже таким чином вони дали обітницю: не опускати своїх рук, поки не збудують вільну Україну. У цей день він став головою Центральної Ради України, однак до його свідомості дійшло розуміння цього згодом, коли він дійшов до свого будинку. У той момент Михайло зрозумів, що на його плечі лягла неймовірна відповідальність.
Для Грушевського та країни розпочався період невтомної роботи. Під проводом Михайла Українська Центральна Рада перетворилась на парламент. А також настав час науково визначати етнографічні межі України.
Наступ більшовиків
У Росії розгорнулась Громадянська війна і Грушевський не був тим, хто вирішує конфлікти агресивним способом. Чоловік віддавав перевагу мирному залагодженню ситуацій, тому Центральна Рада проголосила Третій Універсал, у якому йшлось про створення Української Народної Республіки. Ця подія повинна була не дати армії Росії наступити на країну, однак все відбулось не так, як Грушевський сподівався. Більшовики не бажали бачити Україну окремою державою, тому вони намагаються розтрощити плани Михайла надсилаючи агітаторів поширювати невіру народу до ради. Більшовики давали змогу піти на поступки, однак ніхто не погодився, що призвело до проголошення Україні війни. Виклик було прийнято 11 січня 1918 року.
Центральна Рада проголошує Четвертий Універсал, у якому йдеться про незалежність Української Народної Республіки. Однак Москва не бажала самостійної України, тому розпочала бойові дії на її території. Коли армія більшовиків опинилась у Києві, було вирішено евакуювати весь склад Центральної Ради.
9 лютого 1918 року був укладений Брест-Литовський мирний договір, який зупинив бойові дії в Україні. Рада відновила свою роботу та зібралась всім складом 29 квітня, щоб ухвалити написану Грушевським Конституцію.
Відмова від політики, переїзд та погіршення здоров’я
Всі події в України призвели до того, що Грушевський сильно посивів та почав відчувати проблеми зі здоров’ям. Він із сім’єю вирішує поїхати з країни. За межами України вони провели 5 років. Але у 1924 році вирішили повернутись до країни, яка, все ж таки, піддалась змінам та стала частиною Радянського Союзу. Грушевському було обіцяно, що Україна продовжуватиме розвиватись як окрема держава, хоч і у складі новоствореної. Однак у 1929 році почався розгром всіх історичних установ, які створив Грушевський. Його вчення визнають ідеологічними, ворожими та націонал-фашистськими. Весною 1931 року більшість співробітників та учнів історика заарештовують та приговорюють до заслання.
7 березня Грушевський переїхав до Москви, де його також заарештовують як керівника українського націоналістичного центру. Він підпадає під пильний нагляд, що робить повернення до Києва неможливим. Пізніше історик починає сильно хворіти й сім’я їде до Кисловодська, де той міг полікуватись. Там в нього відкривається злоякісний фурункул, який призводить до декількох операцій. Вони виявляються невдалими й у чоловіка починається абсцес. Йому двічі переливають кров, але й це не допомагає. 24 листопада 1934 року впливовий історик, громадський та політичний діяч, Михайло Грушевський, робить свій останній подих. Він так ніколи й не зміг повернутись до країни, яку намагався підняти з колін.
Пізніше, у 1938 році, заарештовують і його доньку. Її відправляють у табори, з яких вона так ніколи й не вийшла. Мати, Марія Грушевська, до останніх своїх днів так і не дізналась про смерть її маленької донечки.