Івана Купала – це таємниче народне гуляння, яке відбувається раз на рік в ніч з 23 на 24 липня. В цей час стирається межа між реальним і уявним, нечисть вилазить з боліт, полів та лісів й вільно ходить поміж люду. Тому народ гуляє до ранку усіляко оберігаючи себе від відьом, чортів, лісовиків та інших представників української міфології. Також цієї ночі сміливці шукають цвіт папороті, який зʼявиться всього лише на мить. Далі на ikyyanyn.
Історія свята
Свято Купала дійшло до нас з давніх язичницьких часів, наші предки пов’язали його з літнім сонцестоянням, коли межа між днем і ніччю ставала ледь помітною. За повірʼям в день Івана Купала звірі та птахи могли розмовляти людською мовою, а дерева переходити з місця на місце.
В цей день люди єдналися з природою, а молодь шукала своє кохання. Хоча свято й виникло у дохристиянські часи, воно залишилося актуальним у ХХІ столітті. Багато киян свідомо обирали Івана Купала датою свого весілля, адже з давніх часів вважається, що закохані, які поберуться в цей день, проживуть довге та щасливе життя в повному достатку.
Головними персонажами свята були Купайло та Марена, яких спалювали під час гулянь або топили у водоймі. Ще одним незамінним атрибутом дійства вважалося купальське багаття. Люди вірили, якщо його перестрибнути можна очистити душу та оздоровити тіло, а також позбутися негативу та негараздів.
У 1769 році імператриця Катерина ІІ скасувала святкування Івана Купала, але так просто заборонити свято, яке існувало багато століть не вдалося, і український народ вкотре відновив свої традиції. У писемних джерелах згадка про святкування Івана Купала датується 1262 роком, але цілком ймовірно, що народне гуляння як традиція виникло набагато давніше.
Купальські гуляння в музеї просто неба
В Києві є багато локацій, де містяни святкують Івана Купала, проте беззаперечно найатмосфернішим місцем для Купальських гулянь є Національний музей народної архітектури та побуту України, або як його ще називають “Музей просто неба в Пирогові”.
У музеї не лише організовують свято Купала, тут панує атмосфера єднання з природою. Хоча музей і знаходиться в кількох метрах від міської метушні, відвідувачі легко можуть перенестися у село давніх часів. Тут розташовані будиночки з різних куточків України, церкви, млини, господарські будівлі та ін. Також на території музею є сцена на якій періодично виступають відомі артисти. Тут багато цікавих локацій, де можна придбати сувеніри та смачно поїсти.
Наші пращури готувалися до свята Купала завчасно і ми також повинні слідувати цим правилам. Напередодні гулянь дівчата збиралися у полі та плели купальські віночки.
Де сплести вінок сільській красуні й так зрозуміло, що ж робити міщанці? Тут є кілька варіантів. Наприклад, приїхати раніше і зібрати трави для вінка прямісінько в музеї, але ніхто не гарантує, що приїхавши сюди ви не побачите викошені луги. Також можна записатися на майстер-клас від музею та сплести віночок під пильним наглядом спеціаліста. На худий кінець, можна купити сувенірний віночок або ж сплетений із живих польових трав. Однак наші предки не оцінили б таку перспективу, адже в кожну травинку і в кожен її перегин ми вкладаємо частинку душі, певні помисли та побажання. Тому плетіння такої важливої речі не можна довірити абикому.
Наші предки вірили, що трави на вінок варто збирати голіруч, а від того наскільки добре він був сплетений залежала майбутня доля його власниці. Також вважалося, що в цей день всі трави наділялися особливими магічними та цілющими властивостями, а особливо ті, що були зібрані з іванівською росою.
Купальські звичаї та вірування
Поки не звечоріло гості музею можуть накупити сувенірів, прогулятися дворами, перекусити, відвідати ще якийсь майстерклас і зрештою поспішати на саме дійство, щоби не пропустити хороводи навколо Купайла, спалення Марени й інші ігрища навколо купальського вогнища.
Також варто скористатися нагодою позбутися від всіх своїх негараздів, треба написати про них на папірці й кинути у купальський вогонь. Закохані ж можуть через нього перестрибнути взявшись за руки, щоби залишитися навіки разом. Проте відьми утримаються від такої перспективи.
На території музею є водойми у які можна пускати вінки. За народним повірʼям чим далі попливе вінок, тим краще складеться доля. Якщо вінок потонув – це означало, що цьогоріч дівчина не знайде своє кохання. Коли ж відплив, але зупинився, то кохання знайдеться, але не так скоро, як того хотілося б. Якщо вінок відплив та поплив за течією – це вірний знак, що дівчина знайде свою другу половинку і невдовзі вийде заміж. Також можна відламати з власного вінка квітку і покласти під подушку, тоді дівчині насниться її суджений.
Найсміливіші відвідувачі музею можуть відправитися на пошуки квіту папороті, адже хто його дістане знатиме все на світі, розумітиме мову тварин, зможе віднайти будь-який скарб та закохати в себе найгарнішу дівчину.
Щоб знайти цю чарівну квітку треба до заходу сонця піти у найглухіший куточок лісу і знайти там папороть. Щоби вберегтися від нечистої сили варто взяти пучечок полину, а також окреслити навколо себе коло, а під папороть покласти хустку. Згідно з повірʼям на листі папороті зʼявиться брунька, вона ростиме й гойдатиметься мов жива, а опівночі зі страшним гуркотом й тріском розквітне. В цю мить треба встигнути її зірвати, адже цвісти вона буде всього лише мить.
Отаке воно Купальське свято, сповнене містики й загадковості, оповите легендами та міфами. Нам варто пишатися тим, що ми змогли зберегти традиції наших пращурів й бережемо їх надалі.
Джерела: