Владислав Городецький – це один з найвидовищніших архітекторів України, який творив у неоготичному модерному стилі. Він переїхав до Києва ще молодим юнаком та майже одразу зміг підкорити столицю своєю харизматичністю, екстравагантністю, тягою до видовищ й, звісно, неповторним архітектурним смаком. За 30 років столичного життя він зміг підкорити серця киян своїм неординарним баченням у сфері будівництва, а його творіння навіть через роки не втрачають свого шарму та притягують погляди туристів. Отож пропоную перенестися в часи життя Владислава Городецького та дізнатися, як йому вдалося стати одним з найвідоміших архітекторів столиці. Далі на ikyyanyn.
Як Городецький став архітектором?
Попри те, що Владислав Городецький мав польське коріння, він народився та майже все життя прожив в Україні. Відомий архітектор зʼявився на світ 23 травня 1863 року у шляхетській заможній родині, яка проживала у невеличкому селищі Шолудьки, що на Вінниччині.
Змалку Владислав зачитувався історією і любив малювати. Батьки сприяли тому, щоби хлопець здобув освіту архітектора й віддали його на навчання до Одеси у реальне училище Святого Павла.
Закінчивши навчання Городецький подав документи до Петербурга з надією вступити до Академії мистецтв. Малюнки та креслення молодого Владислава приємно вразили приймальну комісію і його взяли на навчання, але як виняток, адже тоді до академії приймали виключно учнів 16 – 20 років, а Городецькому на той час було вже 22. Петербурзький клімат погано впливав на здоровʼя хлопця, тому він часто хворів та пропускав багато занять, зрештою йому довелося покинути навчання на 4 курсі.
Покинувши Петербург, Владислав переїхав до Києва і влаштувався помічником до міського інженера Миколи Чекмарьова, в якого й продовжив навчатися архітектурної майстерності. Чекмарьов високо оцінив роботи Городецького й вирішив надіслати до Петербурга схвальний відгук про свого підопічного. Тоді керівництво академії погодилося зарахувати молодому архітектору 2 роки відсутності та поновити його в студентських лавах. Однак Городецькому не сподобалася ця пропозиція, адже петербурзький клімат руйнував його здоровʼя, і тоді він попросив, щоби його проєкт Уманської гімназії зарахували як дипломну роботу та вислали диплом. Петербурзькі професори порадилися між собою і врешті погодилися, а вже у 1891 році Владислав Городецький отримав диплом архітектора.
Карʼєра архітектора у Києві
Початок карʼєри Городецького збігся з будівельною кризою у столиці, яка почалася одразу після будівельної лихоманки, за час якої набудували багато нікому непотрібного житла. Наприкінці ХІХ століття Київ переживав економічне зростання, особливо після побудови залізниці. До столиці стали приїздили багаті люди й це було неабиякою можливістю для молодого архітектора.
Важливим кроком в житті та карʼєрі Городецького було одруження з донькою багатого купця Корнелією Марр. Дружина архітектора отримала в придане частину батьківських статків і це дозволило йому взятися за власну справу з проєктування каналізації. Перші спроби Городецького реалізувати свій потенціал почалися з незначних проєктів, спочатку він будував туалети та підʼєднував їх до міської каналізації. Пізніше йому доручили проєкт деревʼяного тиру для “Товариства правильного полювання”.
Владислав Городецький вмів заінтригувати, він вишукано одягався щоб привернути до себе увагу і за першої ж нагоди пропонував свої послуги. Ця маленька хитрість дійсно працювала, і замовленням не було кінця й краю. Саме так йому вдалося знайти роботу повʼязану з проєктуванням склепів для багатіїв. Їх можна побачити на Байковому кладовищі. Нащадки високо оцінили ці роботи й прирівняли їх до витворів мистецтва, а туристи не уникали можливостей побачити їх на власні очі.
Отож проєктуючи склепи для багатіїв архітектор зміг заробити чималу суму, яку вдало інвестував у акції цементного заводу “Фор”. Так він став шанованим членом громади. Популярність Владислава зростала й невдовзі йому доручили для реалізації проєкти таких відомих памʼяток архітектури як костел Святого Миколая та художній музей України.
Битва об заклад, що породила “Будинок з химерами”
На початку ХХ століття Городецького звинуватили у тому, що нібито він неспроможний самостійно спроєктувати жодну будівлю, а тільки переінакшує те, що вже й так було збудовано. Захищаючи свою честь, Владислав побився об заклад з Олександром Кобелєвим, що зможе побудувати надійну будівлю на зовсім непридатній для будівництва землі, ще й на крутосхилі. А щоби підтвердити, що будинок дійсно надійний, сам в ньому оселиться. Заставою такого парі була професійна честь.
Відтоді обрана архітектором будівельна ділянка почала обростати легендами й зацікавлювати місцевих жителів. На Банкову ходили цілими екскурсіями, щоби на власні очі побачити чергову витівку пана архітектора.
За два роки безперервної роботи Владислав Городецький зміг побудувати будинок, який був не тільки надійним, а й оснащеним всіма новітніми технологіями того часу. Відтак на крутосхилі вулиці Банкової над Хрещатиком постав будинок, який невдовзі отримав назву “Будинок з химерами”. З боку Хрещатика зʼявилося 6 поверхів, а фасад на Банківській обмежився всього лише 3. На першому поверсі оселилися Городецький та його дружина, а решту винайняли багатії.
На той час річна ціна за 8 кімнатну квартиру сягала щонайменше 3500 рублів, а середня зарплата пересічного киянина не становила навіть сотні. Тому щоби знайти свого покупця Городецькому довелося неабияк постаратися. Тоді й було прийнято рішення зробити будинок видовищним, екстравагантним та з нотками екзотизму. І це подіяло, багачам подобалися величезні бетонні фігури міфічних та екзотичних тварин, яких у тогочасному Києві було неможливо побачити. І все це на фоні ненавʼязливої реклами заводу “Фор”.
Хоча друзі й намагалися відмовити архітектора від цього божевільного парі, врешті Владислав Городецький переміг. Будинок можливо вийшов злегка дивакуватим, але чи знайдеться хоча б одна людина, яка прогулюючись містом не оглянулася б на споруду?
Вочевидь архітектору сподобалося жити у новому будинку, однак вже у 1911 році Городецькому довелося його продати, через фінансову скруту. Владислав любив їздити до Африки та частенько привозив звідти екзотичних тварин для місцевого зоопарку. Та якось поїздка на Сафарі виявилася дорожчою ніж він того очікував. Це поставило архітектора у скрутне становище, отож довелося продати свій шедевр, який вже встиг стати рідною домівкою.
Чому Городецький покинув Київ?
Через три роки, після того як архітектору довелося продати свій будинок, розпочалася Перша світова війна. Городецький пропрацював у Києві 30 років й можливо б залишився тут до самої смерті, але з приходом більшовиків вирішив покинути країну.
У 1920 році Владислав разом з дружиною поїхав до Польщі. Там зміг влаштуватися архітектором і спроєктувати ще кілька будівель. Паралельно Городецький працював на Америку, а коли здав кілька вдалих проєктів його запросили до Ірану. Спланувавши ще кілька будинків для Тегерану архітектор помер.
Хоча Владислав Городецький і спочиває на іранській землі, його серце навіки залишилося з Україною у його неповторних та видовищних роботах.
Джерела: