З початку ХІХ століття напередодні Нового року та Різдва кияни встановлювали ялинки у дворах та будинках. Проте з приходом радянської влади ця традиція пережила випробування. Найважчим періодом була Друга світова війна. Київ, як ніколи раніше, став похмурим та зруйнованим. Тут не було веселого і шумного святкування, яскравих гірлянд і подарунків, а от ялинка так і залишилася головним символом зимових свят. Докладніше про це на ikyyanyn.
Чи змінилася традиція встановлювати та прикрашати ялинку у центрі Києва?
Коли місто захопили німці, навколо було багато руйнувань, практично всі заклади залишалися закритими, а на вулицях ходило мало людей. Навіть центр Києва з величною архітектурою став не таким, як раніше. Там також було багато руїн. Деякі будинки були повністю знищені німцями.
Раніше на центральній Софіївській площі кияни встановлювали головну ялинку. 1936 року дозвіл на це дав Сталін. Тоді сюди приходили не лише жителі Києва, а й інших міст поблизу. Побувати біля головної ялинки дуже хотіли діти. Вони могли не лише весело провести час, але ще й безкоштовно отримати у подарунок мандарини та цукерки.
Але в умовах воєнного стану ситуація змінилася. Як повідомляє дослідник міста Кирило Степанець, у період Другої світової війни ялинки в центрі Києва не було:
«Коли Київ окупували німецькі війська, заборони на встановлення новорічних ялинок не було — їх просто не ставили. А от окупанти в «Будинку офіцерів» прикрашали ялинку для своїх, влаштовували маскаради…», — сказав він, як пише bigkyiv.com
Спогади Елеонори Коваль про ялинку та подарунки у воєнний час
Однією з тих мешканців Києва, які пережили Другу світову війну, є Елеонора Коваль. Вона розповіла про те, як у цей скрутний час провела новорічні свята.
Тоді ні в кого, крім німців, не було приводу для святкувань. Взимку центр міста був напівпорожнім і безлюдним, а навкруги — ні ялинки, ні святкових декорацій. Але деякі кияни все одно встановлювали новорічне дерево у своїх будинках. Зазвичай це робили для дітей. Елеонорі також пощастило провести Новий рік біля ялинки. Вона згадала, як батько подарував подарунки, щоб її прикрасити:
«Іграшки я дуже цінувала, раніше й на думку не спадало розлучитися з ними. Батько подарував мені електрогірлянду (це було до війни рідкістю) та ще гарні кульки. Особливою радістю була собачка, яка світилася в темряві — я не могла з нею розлучитися і зберегла її як талісман, зберігаю і зараз…», — згадала події 1942 року Елеонора Коваль, доктор біологічних наук, професор.
Також вона розповіла про те, яким був Новий рік 1942 року у Києві. Часи були складні. Багато киян навіть не мали продуктів. Про святкову вечерю ніхто й слова не говорив.
Напередодні Нового року вона привезла ялинку додому, яку випадково побачила у лісі. Виявилося, що хтось її зрубав, але чомусь не забрав. Відвезти її з собою було складним завданням, оскільки навкруги було багато снігу. Але Елеонорі дуже хотілося зробити маленьке свято, тому вона забрала ялинку із собою.
Вдома на неї чекала родина. Киянка привезла ялинку на санях із лісу та розмістила її в центрі кімнати. Потім вона прикрасила новорічне дерево тими іграшками, які подарував їй тато. А ще надала їй засніжений вигляд — поклала на гілки кусочки білої вати. Продуктів у будинку не було, крім 1 картоплини. Елеонора теж повісила її на ялинку. Ось так дівчинці вдалося прикрасити новорічне дерево для себе і своєї сім’ї в період Другої світової війни.
Ялинка була красивою та яскравою. Вона створювала навколо атмосферу домашнього затишку та справжнього свята. Поруч із нею збиралися близькі Елеонори. Вони спілкувалися та загадували бажання у сімейному колі біля ялинки, але веселого та шумного святкування не було.
У воєнний час кияни переживали голод. У будинках практично не було їжі. Люди виживали як могли. Щоб не померти з голоду, вони ходили на ринок. Там можна було щось продати чи купити. Одного разу мама Елеонори віддала свої гарні туфлі за банку керосину, якого ледве вистачило на місяць. Саме під час таких обмінів ще в дитинстві Елеонора теж щось отримувала, наприклад, картоплину.
Також вона пам’ятає, що взимку 1942 працювали магазини. Але туди могли зайти лише німецькі сім’ї, які мешкали у Києві в період війни. А кияни ходили на ринок чи до своїх знайомих, щоб обміняти речі на продукти.