За свою багатовікову історію Київ неодноразово перебудовувався, додавалися нові форми, стилі, використовувалися різні прийоми. Проте незмінним залишилось одне — архітектори, які вкладали у місто частинку своєї душі. Далі на ikyyanyn.
Архітектори — люди, які створюють обличчя міста. Вони можуть створити щось неймовірне та надзвичайне, а можуть і спотворити вигляд. У Києві працювало багато спеціалістів, але в історію увійшли лише деякі, нижче ми розкажемо про архітекторів, які “вклали душу” у столицю.
Флоріан Юрʼєв — найабстрактніший
Найвідоміші роботи: будинок українського інституту науково-технічної та економічної інформації МОН України (біля станції метро “Либідська”, відомий як “Літаюча тарілка”), триповерхова споруда, в якій знаходиться вестибюль метро “Хрещатик”.
Флоріан Юрʼєв народився у сибірському концтаборі, де відбував заслання його батько-генетик. Навчався і творив митець в Києві. “Тарілку” за його проєктом збудували у 1978 році. Її незвичайна форма продиктована практичними міркуваннями: пішохідна частина перед будівлею була вузькою, тож, щоб не скорочувати її ще більше, споруду розмістили на опорах. За проєкт Юрʼєва нагородили премією Держбуду СРСР “За новаторство в архітектурі”, а премію у 16 тисяч рублів він розподілив між усіма, хто працював над проєктом.
Юрʼєв займався не тільки архітектурою, а й художнім мистецтвом. Основний напрямок, що характеризує його творчість, — абстракціонізм, хоча він надає перевагу терміну “не предметний стиль”. У радянські часи цей напрямок не любили. Юрʼєва не допустили до захисту докторської дисертації “за намагання науково обґрунтувати абстракціонізм”, через звинувачення в “абстракціонізмі” монографія “Музика кольору” вийшла у світ лише через десятиліття після написання. Крім того, частина його картин була знищена через те саме звинувачення.
Він активно розвивав свою теорію “Музики кольору”, яка передбачає, що колірні гармонії близькі до музичних гармоній за своїми засадами.
Вікентій Беретті
Найвідоміші роботи: червоний корпус університету імені Т. Г. Шевченка, Інститут шляхетних дівчат (Жовтневий палац), Володимирська вулиця та бульвар Тараса Шевченка.
Беретті походить з заможної італійської родини. Вчився і працював у Петербурзі, де був одним з членів комітету зі спорудження Ісаакіївського собору. Потім він виграв у конкурсі на створення Київського університету та переїхав до столиці, де жив і працював до самої смерті.
Більшість робіт Беретті виконував у стилі класицизму. Будівництво Університету мало не опинилося під загрозою. Розрахувавши кошторис, архітектор заявив про величезну суму у 8 мільйонів рублів. Беретті довелося пояснювати тодішньому імператорові Миколі I, що це повʼязано з високою вартістю матеріалів. Імператор “розібрався” з постачальниками, і врешті будівництво обійшлося у 3,5 мільйони. Є й легенда про те, чому корпус отримав саме червоний колір. Микола I звелів пофарбувати споруду у колір, який має Зимовий палац у Петербурзі. Але у дорозі переплутали складові фарб, а частину загубили. За фарбування корпусу відповідав вже син Вікентія, теж архітектор, Олександр Беретті. Саме він і обрав червоний колір.
Олександр Вербицький
Найвідоміші роботи: Київський вокзал, будівля Київського державного банку (до надбудови, зараз — Національний банк України, разом з Олександром Кобелєвим).
Вербицький народився у Севастополі, навчався у Петербурзі. Він був залучений на будівництві великого комплексу КПІ та Київського оперного театру. А згодом починає працювати в управлінні Південно-Західної залізниці, проєктує та будує багато різних споруд: міські станції, пасажирські будівлі, паровозні депо.
Як відзначав Вербицький, під час спорудження вокзалу була втілена лише третина запроєктованого, більшість проєктів — внутрішнє оформлення зали очікування, головного вестибюлю — не здійснилися через відсутність коштів.
Йосип Каракіс
Найвідоміші роботи: Будинок Червоної армії та флоту (Будинок офіцерів), Національний музей історії.
Родом з Одещини, Каракіс навчався архітектури у Києві. Він був одним з найплодовитіших архітекторів: споруджував житлові будинки на Липках, поблизу метро “Арсенальна” та “Золоті ворота”, створював цілі квартали не тільки для Києва, а й для Дніпропетровська, Луганська, Кривого Року, за його типовим проєктом у СРСР було побудовано тисячі шкіл.
Будинок офіцерів був споруджений на місці непоказної воєнної школи, її коробка реконструйована та розширена. Нова будівля спроєктована у стилі неоампір з класицистичним фасадом. За проєкт Каракіса нагородили шкіряним пальто.
Архітектор проєктував першу в УРСР художню школу. Перед початком будівництва її місце розташування перенесли — туди, де колись стояла знищена радянською владою Десятинна церква. Каракіс не хотів будувати на “заповідній території”, проте його протестів до уваги не взяли. Як свідчать проєкти, Каракісу все ж вдалося відвоювати стародавні фундаменти. А у 1944 році у будівлі був заснований “Державний республіканський історичний музей”(Національний музей історії України).
Олександр Шиле
Один із зодчих міста – Олександр Шиле, який є автором серії фонтанів міста: фонтани у Маріїнському парку, на Європейській площі, Водонапірна башта в Хрещатому парку, здійснені проєкти фонтанів на Золотих воротах та біля театру ім. І. Франка, які, на жаль, не збереглися.
Цей архітектор приділив чимало уваги створенню системи водопроводів, яка функціонує донині. За часів його роботи були побудовані такі пам’ятки архітектури, як садиба Мерінга, будинок професора Покровського (вул. Прорізна, 18), будинок генеральші Павлової (вул. Пушкінська, 32), займався реконструкцією і перебудуванням споруд на Ярославовім Валу і вулиці Володимирській.
Павло Альошин
Знавець світової архітектурної спадщини та пізнього історизму Павло Альошин працював дещо повільніше за інших архітекторів. Але це ніяк не завадило йому так само реалізувати себе у ролі головного архітектора міста.
Завдяки йому Київ має прибутковий будинок на вул. Олеся Гончара, 74, маєток Ковалевського (вул. Пилипа Орлика, 1/15), Будинок лікаря (вул. Велика Житомирська, 17).
У довоєнні та післявоєнний роки архітектор займався реконструкцією та перебудовою готелів “Інтурист”, “Континенталь”, Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Він навіть встигав очолювати власні архітектурні класи, у яких зростало молоде покоління градобудівників.
Авраам Мілецький
Архітектор, який народився в Києві та все життя присвятив йому.
Вже у студентські роки почав працювати в архітектурно-інженерному відділені “КиївПромбудпроєкту”.
Після війни брав активну участь у відбудові Києва: реконструював Андріївський узвіз (заклав Пейзажну алею), паралельно працюючи над комплексною забудовою міста і грандіозним проєктом від майстерні “Київпроєкт”: меморіально-парковим комплексом “Парк Слави”, до якого входять проєкт готелю “Салют”, споруда “Палацу дітей та юнацтва”.
Над останнім він працював разом з Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком. Прізвище Мілецького також відоме нам завдяки будівлі Укравтодору, інституту Укрдорзв’язку.
Останнім та, на жаль, нереалізованим проєктом став меморіальний комплекс “Парк пам’яті” на Байковому кладовищі. Київські активісти наразі активно намагаються відновити його будівництво.
Володимир Заболотний
Володимир Заболотний став наступним після свого вчителя головним архітектором Києва. Він одразу активно почав відновлювати післявоєнну забудову Хрещатика.
Заболотний мав власне розуміння форми, пластики та кольору, бо знався на народному українському мистецтві, яке значно вплинуло на нього. Володимир вирішив зробити головну вулицю Києва яскравішою.
Задля цього він обрав поліхромне рішення фасадів, що гармонійно поєднують образи українського необароко та європейського класицизму. Головними його проєктами стало відновлення центральної частини міста, будівництво Української кооперативної спілки та Верховної Ради України.
