Якщо ви бажаєте поглянути на українські пейзажі кінця XIX та початку XX століття, помилуватися краєвидами могутнього Дніпра та повивчати вулиці Києва того часу, варто звернутись до картин Сергія Світославського. Природа України була його найбільшим натхненням й значний творчий доробок художника пов’язаний саме з рідним Києвом та мальовничими схилами Дніпра. Розповідаємо докладніше про непросту долю та яскраву творчість художника. Далі на ikyyanyn.
Роки навчання та становлення
Сергій Світославський народився в Києві 6 жовтня 1857 року. Його батько був чиновником, тож, коли синові було п’ять років, родина вирушила спочатку до Пскова, а потім переїжджала до Санкт-Петербурга, Тверської губернії та Москви у зв’язку з батьковими призначеннями. Проте влітку Світославський завжди повертався у свій родинний маєток, що розташовувався на Куренівці, на вулиці Кирилівській.
Батько Іван планував для сина військову кар’єру. Юнак навіть рік служив у гренадерському полку, але ще змалку він виявляв талант до малювання. Вперше увагу на його творчість звернув скульптор, який був другом родини. Він порадив хлопцеві навчатись на художника. Тож, у 18 років Сергій вирушив до Москви, де вступив до училища, серед викладачів якого були відомі художники Перов, Саврасов та Полєнов.
Вчився він старанно та натхненно, майстерно поєднував у полотнах пейзажі та побут, природу та людей. Дуже багато малював влітку, в рідному Києві. За етюд «Мілина на Дніпрі», виконаний у 1878 році, Світославський одержав премію – великий набір олійних фарб.
Справжній творчий дебют Сергія відбувся у 1879 році. Під час учнівської виставки він презентував полотно «Із вікна Московського училища». Мистецтвознавці звернули увагу на картину та високо оцінили її, а згодом її купив для своєї колекції Павло Третьяков.
Для Сергія ж ця картина стала першою з циклів полотен, написаних з вікна. При цьому він не шукав якихось вишуканих чи парадних видів. Напроти художника цікавили затишні маленькі дворики, тихі куточки садків, постоялі двори та річки. Він невтомно шукав та знаходив навколо себе істинну красу природи, відтворював її дуже точно та майстерно й саме в цьому знаходив насолоду та своє призначення.
У 1883 році влітку Сергій вирушив подорожувати Росією, писав багато етюдів та загубив відлік часу у далеких губерніях. Він спізнився на початок занять в училищі та був відрахований. Поновитись не вдалось. На той час він уже мав звання учителя, тому на цьому завершив своє навчання.
Повернення до Києва та подорожі
Що було роботи молодому художникові далі? Сергій товаришував із «передвижниками», які організовували пересувні виставки та були найгучнішим мистецьким рухом того часу. У 1884 році Світославський повернувся до Києва та приєднався до них і протягом наступних шести років брав участь у кожній з виставок, привертаючи увагу критиків.
На одному з зібрань художників у 1890 році виникла суперечка щодо картин. Світославський вважав, що вони не мають експонуватись, адже не відповідають мистецьким ідеям, але його ніхто не підтримав, тому Сергій залишив цей рух.
Натомість вирушив подорожувати по Середній Азії, де знайшов багато матеріалу для творчості. Натхненний незвичною природою, він створив ряд пейзажів, на яких зобразив людей та світ навколо них.
Початок нового століття Світославський зустрічав у Москві, адже там мешкала його кохана Олександра Юргенсон. Пара невдовзі побралася, а для Сергія розпочалась нова світла смуга у творчому житті. Його картину «Заїжджий двір у Москві» відзначили бронзовою медаллю під час Всесвітньої виставки в Парижі. Він багато писав та знову почав брати участь у виставках.
На жаль, шлюб розпався через чотири роки. Крім того, Світославський посварився з організаторами виставок та повернувся до Києва – цього разу назавжди.
Власний шлях
Знову майстер опинився на роздоріжжі. Проте зумів побачити власний шлях й продовжувати творити у своєму унікальному стилі. Навіть більше – він відкрив власну майстерню. Річ у тім, що після заворушень 1905 року понад 40 студентів Київського художнього училища були відраховані. Світославського це обурило й він запросив юнаків до себе, де почав навчати безкоштовно.
Так у художника з’явилась власна школа, а ще він для себе відкрив новий напрямок у художньому мистецтві, а саме – сатиричну графіку. Він створив багато карикатур, які публікував на своїх сторінках гумористично-сатиричний ілюстрований тижневик «Шершень». Також Сергій Іванович був постійним учасником благодійних акцій – виставляв свої полотна на виставках для людей з вадами слуху та для постраждалих від Першої світової війни.
Водночас Київ перестав бути провінційним містом. Мистецьке життя у ньому вирували, а знаковими подіями стали дві персональні виставки художника Світославського. Вони були організовані у 1904 і 1908 році. Містяни часто впізнавали художника на вулицях. Його можна було побачити з незмінним етюдником у себе на Куренівці, а також на Оболоні, поряд з Дніпром та в парках.
Стихія Дніпра зачаровувала його змалечку. Тож, щонайменше чверть усіх картин майстра присвячена могутній ріці, яку він асоціював з усією Україною. Відомі полотна циклу:
- «Баржі на Дніпрі»;
- «Брід»;
- «Переправа через Дніпро»;
- «Вид Києва зі сторони Дніпра»;
- «Вид Києва з Труханового острова».
Справжньою перлиною стало полотно «Дніпровські пороги». Коли Михайло Нестеров побачив на виставці цю картину, то у своєму щоденнику записав, що вона жива.
Також Сергій Світославський створив багато пейзажів Києва. Це маленькі вулички, старі будівлі, Київ – до індустріалізації, такий затишний, тихий та самобутній.
Ще художник дуже любив тварин. Він не лише малював їх, а й сприяв розвитку Київського зоопарку. У 1910 році він продав частину власного маєтку та здійснив декілька подорожей до Середньої Азії, звідки привозив птахів та змій.
Остання завершена картина Сергія Івановича мала назву «Корови, що йдуть убрід». Тим часом почалася Перша світова війна, насувалася революція. Спокійний період творчого життя для художника закінчився.
Кінець життя
У часи війни, революції та економічного краху для художньої творчості місця не було, як і можливості нею заробити. Картини стали не потрібні. До того ж, у Світославського значно погіршився зір і він утратив можливість працювати.
До його будинку неодноразово пробирались грабіжники, шукали золото та гроші. Але художник не мав, чого їм дати, адже єдиним його золотом були руки та очі, та й ті його вже підводили. Шукаючи заробіток, Сергій Іванович фарбував сусідам паркани, а на базарі продавав картоплю та петрушку, що їх вирощував сам.
Про майстра забули. Він жив самотньо, а його долею ніхто не цікавився. Одного разу до садиби завітав колишній учень. Двері йому відчинив хворий старий чоловік, який на запитання про художника Світославського відповів, що той давно помер.
Сергій Світославський відійшов у засвіти 19 вересня 1931 року та був похований на Лук’янівському кладовищі. Його картини можна побачити в приватних колекціях та музеях України. Створений ним світ та реальність минулих століть назавжди лишились на полотнах та дають змогу побачити, яким був Київ на межі ХІХ та ХХ століть.
Джерела: