Кожна вуличка столиці підсвічена різнокольоровими ліхтариками. На Софіївській площі стоїть прикрашена новорічна ялинка, яка зачаровує кожного, хто її відвідує. Та чи завжди такий вигляд мали святкові дні? Далі на ikyyanyn.
Заборона новорічних свят
Більшовицький переворот приніс жителям Києва багато страждань, це заперечувати немає сенсу. Однак були й ті, у кого забрали навіть віру в чудеса – діти. Кожного року малеча всієї України, у тому числі й Києва, очікувала, що до їхньої будівлі прийде Святий Миколай й принесе довгоочікувані подарунки. Але вони втратили цю можливість на довгі роки. Радянська влада намагалась знищити будь-яке згадування про Різдво, Святого Миколая, а заразом і про Новий рік.
У СРСР створили антирелігійну кампанію, на початку 1920-х років, і з календарів зникли будь-які нагадування про Різдво, а на додачу ще й Новий рік, оскільки його також віднесли до релігійного свята. Про вихідні дні мови іти й не могло. Тому для кожного мешканця 1 січня було звичайним робочим днем. Слідом за Новим роком під табу підпало й прикрашання ялинок. Всі ці свята та атрибути були, так званими, антирадянськими звичаями. Такими заборонами влада намагалась ще більше володарювати над жителями, й не давати можливості відчути жодного променя надії.
Але жодна радянська забаганка не могла переломити український дух. Жителі Київщини продовжувати прикрашати новорічний символ та вітати дітей. Все це робилось, звичайно, за спинами “наглядачів” режиму, та за заштореними вікнами. Оскільки жодна непокора не могла пройти непоміченою. Кожен киянин продовжував святкувати, також, Різдво, та передавали свої знання наступним поколінням. Навчали дітей колядкам та щедрівкам, оскільки ці традиції були у сім’ях довгі роки. А відмовитись від них означало б забути свою довговічну історію. Таким чином свята стали ще більш родинними й цінними.
Повернення Нового року
Радянська влада, звичайно ж, не могла поступитись народу та визнати свою неправоту, щодо святкування Нового року. Тому його повернення було загорнуте у гарну промову, вказуючи, що це важливо для дітей. З’явився цей наказ у газеті “Правда” 28 грудня 1935 року від секретаря ЦК КП України Павла Постишева. І вже через три дні до 1936 року кожне підприємство Києва, де висіли портрети Сталіна та Леніна, було прикрашене новорічною ялинкою.
Прикраси для ялинки
Оскільки новорічна ялинка знову стала щорічним та звичайним атрибутом кожної сім’ї, її потрібно було прикрашати. А беручи до уваги те, що все пов’язане з релігією жорстоко викорінялось, неможливо було залишити й ще один символ – Вифлеємську зірку. Вона багато років робила ялинку кожного киянина неперевершеною. Зірка завершувала вбрання новорічного дерева, яке прикрашало кожний будинок. Однак, радянська влада її замінила на червону п’ятипроменеву, яка знову нагадувала кожному мешканцю, що ними править Радянський Союз.
Також спочатку було прийнято на кожну ялинку вішати портрети Сталіна, однак, з часом це робити заборонили, оскільки це дуже скидалось на те, що головного вождя повісили. Але будь-яка іграшка повинна була мати символіку СРСР, бо кожен повинен був цінувати свою владу й не забувати хто їх годує.
Поява Діда Мороза та його прототип
Для когось це може бути новина, однак Дід Мороз, у такому образі яким його знає кожна київська дитина, з’явився лише у 1930-х роках. До цього був лише Святий Миколай, саме він приносив подарунки та щастя протягом сотні років. Однак, не будемо забувати, що його витіснила радянська влада, а на його місце поставили Діда Мороза. Людиною, яка принесла у новорічні свята нового персонажа, був Павло Постишев. Однак, ідеалізувати його не варто, оскільки він був і тим, хто стояв за організацією Голодомору 1932-1933 років і на його руках сотні жертв.
Прототипом відомого, у сучасному світі, Діда Мороза стала міфологічна язичницька істота Мороз, також він відомий як Тріскун, Студинець, Карачун та Зимник. Ним на початку XIX століття лякали малюків, казали, що він їх викраде. Тому діти в ніч проти Різдва повинні були сидіти тихо, щоб їх не затягли до холодного лісу. Ця істота ніколи не була доброю і, звичайно, ніяких подарунків від неї очікувати не варто. Він завжди виступав лиходієм. Однак, людина, яка не довчилась у школі, а потім стала на сторону злочинства, принесла у щорічні свята киян лиходія. Після появи Діда Мороза, кожного року на свято цього персонажа запрошували, щоб повеселити дітлахів та їх батьків. А згодом до нього приєдналась Снігурка, яка, до речі, немає жодного прототипу в інших країнах, а також вона не зафіксована у жодних згадках слов’янської міфології. Вона стала його онукою, яка кожного року допомагає рознести кожній дитині по всьому світу подарунки.
У сучасному Києві й досі залишився цей культ. Однак, після розпаду СРСР багато країн відмовились від нього й повернули своїх старих новорічних персонажів, які були у народі багато віків. Звичайно, у Києві й досі пам’ятають про Святого Миколая, що продовжує дивувати маленьких дітей солодощами та подарунками, однак він не отримав свою попередню славу, яку втратив завдяки режиму.
Зустріч Нового року перед телевізором та китайський гороскоп
У 1950-х роках партійні лідери почали записувати новорічне радіозвернення. Але вже у 1970-х роках звернення почали транслювати по телевізорах, оскільки багато мешканців Києва мали у своїх будинках такий пристрій. І першим, хто записав його, був Леонід Брежнєв. З того часу кожного року вся сім’я збиралась за новорічним столом та починала слухати обіцянки від влади на наступний рік. Нічого нового, на жаль, почути не вдавалось, однак кожна родина була у цілому складі. Кияни загадували бажання, пили шампанське та їли новорічні страви.
Також кінець 1970-х став роком, коли у моду прийшли тварини з китайського гороскопа. Він, звичайно, існував багато років до цього, однак до Києва, як і до всієї України, такі звичаї, як знання рік якої тварини повинен бути наступним, була дивиною. У сучасному світі, кожен мешканець знає хто він за китайським гороскопом, а для попередніх поколінь такі відомості лише починали з’являтись.
У Києві XX століття залишились деякі традиції, які були впроваджені у сім’ях ще за незапам’ятних часів. Все те, що передавалось із родини в родину. Однак, більша частина зазнала значних змін. Вони й досі існують у сучасній столиці, але головне те, що кожне свято для будь-якої сім’ї – це радість, а для немовлят – диво. Ніхто не сперечатиметься, що під час володарювання Радянського Союзу, життя киян не було надто щасливим, однак навіть попри заборони, репресії та злидні, кожна родина намагалась створити та втримати диво, на яке очікували їх діти.
На щастя, ті часи давно позаду, і прогулюючись сучасною столицею неможливо не отримати новорічний настрій. Кожна вуличка, будинок або заклад прикрашений до Нового року. Країна повернула собі можливість святкувати, хоча в неї цю можливість намагались силою відібрати та змусити забути.
Можливо Святий Миколай знову посяде своє почесне місце, замість Діда Мороза. Або його почнуть називати Санта Клаусом, як в Америці, оскільки там його прототипом є той самий Святий Миколай. Ніхто впевнено сказати не може. Однак, як би не було, персонаж Діда Мороза назавжди закарбується у пам’яті дітей XX-XXI століття. І важливо, щоб кожен українець знав, яка його історія, навіть якщо вона формувалась у трагічні часи.