Свята Софія доносить до нас живий голос наших пращурів. На її стінах виявлено понад 7 тисяч графіті ХІ – початку ХVIII ст. – неофіційних написів і рисунків, залишених у давнину на фресках кліриками й мирянами. Такої кількості графіті не знайдено в жодному храмі. Це засвідчує значення Святої Софії в історичному та повсякденному житті народу. Заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Софія Київська», доктор історичних наук В’ячеслав Корнієнко, вже понад 15 років займається дослідженням графіті, і зазначає, що завдяки цій роботі вдалося не лише більше дізнатися про життя Києва і Русі загалом, а й знайти свідчення про історичні події, які не згадуються в літописах. Далі на ikyyanyn.
Важливість стародавніх графіті
За допомогою дослідження графіті наукового співробітника заповідника храму Святої Софії В’ячеслава Васильовича, було спростовано, що заснування собору згадується в літописах, як під 1017 роком, так і під 1037 роком, а будівничим Св. Софії був Ярослав Мудрий. Натомість він підтвердив за допомогою фресок в інтер‘єрі хрестово-купольного храму, що Ярослав Мудрий лиш завершив будівництво Софії, а почав його Володимир Святославович у 1011 році. Знайдені графіті на фресках В’ячеславом Васильовичем, які датовані 1018 роком, лиш підтверджують виникнення Собору за часів Володимира.
Ці малюнки є надзвичайно цінними джерелами для багатьох аспектів історичної науки, таких як генеалогія та інші спеціальні науки. Наприклад, вони важливі для вивчення самого собору. Особливо в Софії є багато одиночних фрескових зображень, на яких не зберігся підпис, тобто ім’я святого, через що віряни часто моляться не тим фресковим зображенням, плутаючи їх з іншими святими. В результаті дослідження графіті виявлено близько сотні таких зображень. Іноді ці написи містять імена святих, що дає нам можливість побачити певні відмінності між святими, якими користується нині Православна Церква, і святими одинадцятого століття, як було зазначено.
Чи забороняла церква малювати на стінах?
За церковними правилами, встановленими Ярославом Мудрим, заборонялося вирізати на стінах написи чи малюнки. У Церковному уставі князя Володимира Великого “різання стін” за тяжкістю провини прирівнювали до посічення хреста або розриття могил – “крест посікают, или на стінах ріжут” – і карали 20 ударами палицею. Проте майже всі середньовічні храми зберегли фрески, на них писали, а також зберегли графіті. Подібні графіті є у церкві Святого Кирила на Спасаному Берестовому на Золотих воротах та церкві Святого Михаїла Видубицького монастиря. Можна зробити висновок, що такі написи люди залишали всюди. Це велика честь залишити власноручний напис у такому величному місці. Навіть пастори прийняли цей підхід. Наприклад, є графіті навіть у вівтарних частинах храмів, куди нога мирян не ступала. Священнослужителі мали б дотримуватися заборони “різати стіни” храму. Це свідчить про те, що у свідомості тогочасних людей не було розуміння, що вони чинять гріх. Традиція видряпування графіті в церкві прийшла з Візантії разом із християнством. Молитва, залишена на стінах храму, на думку людей того часу, була постійно звернена до Господа, доки храм стоїть, можливо саме це спонукнуло залишити на стінах Святої Софії понад 7 тисяч надписів.
