Проблема національної ідентичності є досить популярною, це обумовлено з одного боку національною експансією, а саме тим, що визначення української ідентичності може бути певним теоретичним засобом створення або придушення національної держави. Це є одним з ідеологічних кліше, за допомогою якого ті, чи інші політичні сили вибудовують нові аргументи у боротьбі за владу. Проте, з іншого боку, теоретичне вирішення цієї проблеми допомагає висвітлити справжній національний інтерес, усвідомлення якого є необхідною компонентною складовою розвитку українського суспільства, спроможного обумовити його життєздатність. Цей справжній національний інтерес насамперед виявляється у поезії. Націєтворчий дискурс сучасної поезії формується завдяки концептам, які передають основні національно-духовні смисли, і є чинниками у формуванні національної ідеї, утвердженні її в середовищі етносу чи народу та оприявленні в бутті нації. Далі на ikyyanyn.
Наразі українська поезія, під час суспільних трансформацій, взяла на себе роль зброї, що надихає тих, хто тримає зброю справжню. Помаранчева революція, Революція Гідності, російсько-українська війна утворили нову конвергенцію митців, що мають на меті зобразити боротьбу українського народу, тож мета роботи полягає у виявленні та аналізі національної ідентичності в ліриці й висвітленні специфічних, загальних, індивідуальних форм його літературоутворення в сучасній українській поезії.
Художня палітра сучасних поетів різноманітна, а творчість деяких показова національною закоріненістю, спрямована на свідоме збереження та продукування української національної ідентичності. Серед таких прозаїків у питанні національної ідентичності постає Рауль Шалвович Чілачава.
Життєпис письменника
Без Грузії – платан я без коріння,
Без України – ясен я без крони, –
Проникливо промовляє до нас у своєму вірші поет. З цих слів можна зрозуміти, що перед нами постає письменник, що має «дві мами, дві Вітчизни». Рауль Шалвович народився 15-го травня 1948 року в Грузії. Вступивши до факультету журналістики, переїхав на стажування у Київ, де вивчив українську мову та літературу. Його перша українська книжка «Сповнела – квітка щастя» побачила світ п’ять десятиліть тому – в 1972 році. Переживши національні потрясіння під час Помаранчевої революції, та революції Гідності, Рауль Шалвович став автором численних збірок поезій про Україну.
Національна ідентичність в поезії Рауля Чілачави
«Український сон» є одним з прикладів висвітлення української ідентичності в очах грузинського поета.
Я український бачив сон,
Не сон, а диво дивне:
Пташкам з причілка в унісон
Співав горластий півник.
Буяв барвисто пишний гай,
І все довкола мліло,
А я, немов козак Мамай,
Грав на бандурі вміло.
Неподалік мій вірний кінь
Ту давню думу слухав,
Й козацьких шабель передзвін
Йому тривожив вухо.
І синьо півники мені
Всміхалися за тином…
Був українцем я в тім сні,
Насправді ж – був грузином.
Поет у цьому вірші вдається до форми сну. Таким композиційним прийомом Рауль Шалвович дав собі можливість у відносно невеликому творі зобразити панораму життя в Україні. В основі цього вірша лежить українська ідентичність: автор описує красу української природи (гай) та національні символи, як: півник, бандура козака Мамая та козацькі шаблі.
Також автор використовує тут історичний контекст доби козацтва, що переносить нас у тогодення символічним образом козака Мамая – національного героя українського епосу, який є символом волі й культури українського народу:
А я, немов козак Мамай,
Грав на бандурі вміло.
Неподалік мій вірний кінь
Ту давню думу слухав,
Й козацьких шабель передзвін
Йому тривожив вухо.
Саме маскування і форма сну дали автору розказати про панораму українського життя. Не сон, а диво дивне перетворює оповідача ніби на українця. Ліричному герою ніби подобається, симпатизує українське. Епітети «горластий півник», «пишний гай», «вірний кінь» дають нам зрозуміти, що оповідач милується співом, теплими пейзажами, що викликає в читача естетичне задоволення, та для ліричного героя це ненадовго. Іронічність вірша полягає в розв’язці сюжету: герой зізнається, що це був сон, насправді ж він грузин:
Був українцем я в тім сні,
Насправді ж – був грузином.
Ця іронія може вказувати на складність національної ідентичності, як спадкового кліше.