Прізвище Кличко знають усі українці, у багатьох людей воно асоціюється з боксом, а в деяких із мером. Володимир та Віталій Кличко відомі навіть за межами України, але що знаєте ви про їхнє життя до того, коли вони стали відомими? Чи знали ви, наприклад, що брати походять з роду козаків? Про родину братів Кличків, далі на kyyanyn.
Родина Кличко походить з давнього роду козаків
Родина Кличків має глибоке коріння, яке простягається у саму серцевину української історії. За переказами, їхній рід бере свій початок від козака, на ім’я Кличко, який оселився неподалік сучасної Вільшани у далекому 1654 році. Той чоловік був, за словами сучасників, відкритим, гостинним і завжди готовим приймати нових поселенців на своєму хуторі. І саме завдяки такій його рисі хутір став називатися Кличко, а його ім’я — передаватися нащадкам. У наступні роки сім’я Кличків розросталася і переселялася ближче до Вільшани. У ХІХ столітті збереглися перші письмові згадки про одного з предків, на ім’я Свирид Кличко, який мав двох синів — Петра та Єрофея. Саме вони і продовжили родинну лінію, лишаючи за собою традицію міцності, життєрадісності та високого зросту. Від них пішли покоління Кличків, які відзначалися своєю фізичною силою та незламним характером.
Проте історія цієї родини не була безтурботною. З приходом більшовиків Єрофей, один із нащадків Свирида, потрапив під розкуркулення — родину позбавили землі та худоби, а їхню добротну хату забрали під колгоспну контору. Для багатьох це могло б означати кінець, але Клички не здалися. Попри всі труднощі, родина продовжувала боротися за своє місце під сонцем.
Складні часи не обійшли й родину Родіона Кличка, діда Віталія та Володимира. У вирі Другої світової війни Родіон опинився перед непростим вибором, рятуючи свою дружину Тамару та маленького сина. За переказами, він навіть переховував дружину в хаті, ховаючи її в скрині, де вона перебувала протягом двох років під час окупації. Після війни родині довелося знову шукати безпечне місце для життя. Через небезпеку, що насувалася з усіх боків, Родіон з сім’єю змушений був покинути рідні місця і вирушити до Киргизії, де вже мешкав його брат. У Киргизії їхній син Володимир, батько майбутніх чемпіонів, знайшов своє покликання, ставши військовим авіатором.
Понад 35 років брати не знали, що вони козаки
Віталій, старший із братів, народився в Киргизії. Дитинство і юність його минали в постійних переїздах через службу батька, тож дисципліна та самоконтроль стали для нього звичними з раннього віку. Віталій розпочав свою спортивну кар’єру з кікбоксингу, де згодом завоював шість титулів чемпіона світу. Проте його пристрасть до боксу визначила подальший шлях, і вже у 1996 році він дебютував на професійному рингу. За кілька років він став одним із найуспішніших українських боксерів, з яким рахувалися на міжнародному рівні.
Його поєдинки з відомими суперниками — Ленноксом Льюїсом, Крісом Бердом, Коррі Сандерсом — увійшли в історію боксу. Завдяки своїй фізичній підготовці та техніці, Віталій отримав низку чемпіонських титулів у важкій вазі за версією WBC. Його домінування на рингу було беззаперечним, аж поки у 2005 році він оголосив про завершення спортивної кар’єри через травму. Однак на цьому його шлях не закінчився: у 2007 році Віталій повернувся у великий бокс і продовжив успішно захищати свої титули.
Не менше він досяг і поза рингом. Віталій завжди цікавився суспільним життям, і це захоплення привело його у політику. Під час Помаранчевої революції 2004 року він разом із братом відкрито підтримав Віктора Ющенка. Згодом Віталій очолив партію “УДАР”, а у 2014 році став мером Києва. Його політична кар’єра розвивалася на рівні з його спортивними досягненнями: послідовність, сила й дисципліна, які він здобув у спорті, стали важливими в управлінні містом.
Про Володимира
Володимир, молодший брат, народився в казахстанському Семипалатинську. Він почав займатися боксом у 13 років і з раннього віку демонстрував відмінні результати. Його спортивна кар’єра стрімко пішла вгору: він виграв чемпіонат Європи серед юніорів, п’ять разів ставав чемпіоном України, а в 1996 році отримав золоту медаль на Олімпійських іграх в Атланті, що стало справжнім проривом і принесло йому міжнародне визнання. Уже тоді Володимир розпочав співпрацю з клубом “UNIVERSUM BOX-PROMOTION”, де його тренером став Фріц Здунек, а згодом — легендарний Емануель Стюард. Професійний бокс приніс йому численні титули, включно з чемпіонством за версіями WBC, WBA, IBF, IBO, і кожен новий бій тільки підкріплював його статус легенди.
На рингу Володимир зустрічався з найвідомішими суперниками, серед яких були Кріс Берд, Семюел Пітер, Чарльз Шаффорд та Леннокс Льюїс. Він перемагав у надзвичайно складних поєдинках, які проходили на найбільших аренах світу, зокрема в нью-йоркському Madison Square Garden і на стадіоні Veltins Arena в Гельзенкірхені. Кульмінацією кар’єри Володимира став бій у 2008 році за звання абсолютного чемпіона світу, де він здолав росіянина Султана Ібрагімова. Проте, як і Віталій, він також зазнав болючих поразок, зокрема від Коррі Сандерса й Леймона Брюстера, які лише зміцнювали його рішучість повертатися на ринг ще сильнішим.
Володимир Кличко
Так, понад 35 років брати Клички йшли своїм шляхом, будували спортивну кар’єру і здобували світову славу, не знаючи про своє козацьке коріння.
Про своє походження Клички дізналися завдяки добрим людям
У 2006 році Віталій Кличко, відомий боксер і політик, дізнався дещо надзвичайне про своє коріння. Це був сюрприз, який змусив його замислитися і вирушити у подорож назад, до своїх витоків. Йому подарували не просто генеалогічне дерево, а цілу історію, що охоплювала століття і повертала його до Вільшани на Черкащині — місця, де колись мешкав його дід Родіон.
Це відкриття не залишило його байдужим, і вже невдовзі Віталій приїхав до Вільшани. Уявіть, який це був день для невеликого села! Його зустрічали з хлібом-сіллю, за давнім українським звичаєм, майже як рідного, давно забутого родича. Багато мешканців роками досліджували архіви, збирали фотографії, документи та інші пам’ятні речі, радо розкрили перед ним всю історію родини Кличків. У місцевому музеї вони облаштували спеціальну експозицію, присвячену їхньому роду — тут було навіть генеалогічне дерево, яке простежувало козацькі корені братів.
Ця подорож мала не лише символічне значення, вона виявилася глибоко особистою для Віталія. Відвідавши місце, де колись стояла хата його діда, він побачив встановлений пам’ятний знак — справжній символ зв’язку поколінь. Зворушений, Віталій сказав, що наступного разу повернеться до Вільшани разом із братом і дітьми, бо “людина, яка не знає своїх коренів, не може мати майбутнього”.
Аби подякувати за такий теплий прийом і зберегти пам’ять про своїх предків, Віталій залишив музею свою боксерську амуніцію, включно з рукавичками, у яких змагався за звання чемпіона світу. Він також передав місцевим школам комп’ютери, що було зворушливим жестом на згадку про бабусю, яка колись працювала вчителькою. Це була не просто подяка — це був знак поваги і вдячності, що нагадав про важливість зберігати свої корені й повертатися до них.