“Ви надаєте перевагу іноземному чи українському кіно?”. Відповідь кожного третього українця ще у 2010-х роках була б приблизно такою: “Звичайно, що іноземному, бо наші нічого не вміють!”. Але після 2014 року український кінематограф перестав знімати за російським шаблоном, у кінотеатрах почало зʼявлятися більше вітчизняного кіно, яке почали дивитися навіть поза межами України. Олександр Довженко — основоположник українського кіно ХХ століття та справжній революціонер. Про відомого кінорежисера, його діяльність та внесок у формування сучасного українського кіно, далі на ikyyanyn.
Біографічна довідка
Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 року в селі В’юнище на Чернігівщині у селянській родині, де, як сам він згадував, “все життя пахло землею”. У сім’ї було 14 дітей, однак дитячу смертність пережили лише він і сестра Поліна. Батьки Довженка були неписьменними, що стало однією з причин, чому батько мріяв дати дітям освіту. Малий Сашко показував неабиякі здібності до навчання — вже в Сосницькій початковій школі його відзначали за старанність та цікавість до знань.
У 1911 році Довженко вступив до Глухівського вчительського інституту, що здавалося єдиним можливим варіантом для сільського хлопця, який прагнув здобути освіту. Вибір цей був не зовсім за покликанням, але дав йому змогу опанувати фах учителя. І хоча юнак навчався не дуже старанно через нестачу часу, саме тут сформувалася його пристрасть до мистецтва.
Після завершення навчання Олександр працював учителем у Житомирі та Києві, викладаючи не лише природничі науки, але й малювання. Проте доля приготувала для нього інший шлях. Під час революційних подій 1917 року Довженко захопився ідеями незалежності та навіть служив у лавах петлюрівської армії. Це стало причиною його подальшого арешту та майже фатального засудження. Врятувати його вдалося завдяки заступництву близького товариша — представника партії боротьбистів.
У подальші роки він вступив до лав комуністичної партії та розпочав роботу на дипломатичній службі у Варшаві, Парижі, Лондоні. Але офіційна діяльність не приваблювала його так, як мистецтво. У 1922 році Довженко відправився до Німеччини, де захопився мистецтвом і навіть влаштував виставку своїх картин у Берліні. Саме там він вперше серйозно зацікавився кінематографом, розглядаючи європейські фільми як новий спосіб вираження власних ідей.
Повернення до рідних земель надихнуло на зйомки перших фільмів
Повернувшись до України у 1923 році, Довженко оселився в Харкові, де став працювати художником та ілюстратором. Саме тут він долучився до кола митців та літераторів, які шукали нові форми вираження українського духу. Незабаром Довженко почав працювати над своїми першими фільмами, що відзначалися новаторським підходом до візуального мистецтва.
Справжня слава прийшла до Довженка з виходом фільму “Звенигора” у 1928 році. Ця стрічка стала не просто кіношедевром, а й справжньою маніфестацією національної ідентичності, що була так необхідна українцям у той час. Однак на тлі успіху з’явилися й перші звинувачення у “буржуазному націоналізмі”, які переслідували Довженка протягом усього його життя.
Фільм “Земля”, створений як поетична розповідь про українське село, став одним із найважливіших у його кар’єрі. Він розкривав глибокий зв’язок українців із землею та трагізм колективізації, що руйнувала цей зв’язок. І хоча цей фільм заборонили в Радянському Союзі, у світі його сприйняли з захопленням. У 1958 році критики назвали “Землю” одним із найкращих фільмів усіх часів, визнання, яке стало символом довговічності творчості Довженка.
У чому полягає революціонізм Довженка?
Революційність Олександра Довженка полягає не лише в новаторському підході до українського кінематографа, але й у його здатності створити абсолютно нову кіномову, яка вийшла за межі радянських шаблонів і стала прикладом для багатьох європейських режисерів. Першим кроком на цьому шляху стала його “Звенигора” — фільм, що поєднав історичні мотиви, сучасні проблеми та народний епос, створивши новий жанр кіноповісті. Знайомство Довженка з європейським кінематографом, зокрема з експресіоністичними тенденціями німецького кіно, дозволило йому по-особливому поглянути на українську дійсність і висловити її засобами кіномистецтва, які на той час ще не були типовими в СРСР.
Його наступні фільми, такі як “Арсенал” і, особливо, “Земля”, стали маніфестом українського села, показуючи глибинний зв’язок людини з землею, її духовні корені та конфлікт колективізації. “Земля” сприймалася як фільм, що поєднує національні риси й глобальні теми, які розуміли й у Європі, і в Америці. За визнанням кінокритиків, у цьому фільмі Довженко підняв поетику кінематографа до рівня великого мистецтва, яке могло б бути унікальним вираженням української душі.
І, мабуть, одним із найсміливіших кроків Довженка була відмова від шаблонного трактування тем соціалістичної ідеології. Замість сухої пропаганди, він створив глибокі філософські образи, які зображали життя українського селянина не як абстрактний класовий конфлікт, а як трагедію та боротьбу за існування. Через це його фільми, попри внутрішнє визнання, часто потрапляли під цензуру. Однак, попри заборони та політичний тиск, його творчість продовжувала жити і впливати на наступні покоління українських митців, а сам Довженко став символом того, як український кінематограф міг стати автентичним виразом культури на світовій арені.
