Ця стаття про українського науковця-історика, який протягом свого життя зробив немало роботи у сфері науки та громадськості. Детальніше про дитинство, становлення, наукову та громадську діяльність Дмитра Івановича Багалія далі на ikyyanyn.
Ранні роки та становлення
Дмитро Іванович Багалій – український історик, активний громадський діяч, філософ. Народився Дмитро 26 жовтня 1857 року у Києві у родині лимаря. Хлопець рано втратив сім’ю, тому до повноліття виховувався у великій тітчиній родині.
Освіту Дмитро здобував спочатку в парафіяльній школі, а згодом у гімназії на Подолі та у Другій київській гімназії, де, до речі, й захопився історією. За словами самого Багалія, цьому неабияк посприяв його улюблений вчитель історії Н. С. Тумасов. Тому після успішного закінчення гімназії, юнак пішов навчатися до Імператорського університету Святого Володимира, що нині КНУ ім. Тараса Шевченка, на історико-філологічний факультет. Студентські роки науковець згадував з неймовірною теплотою. Дмитру неабияк подобався процес навчання, особливо викладачі, такі як: В. С. Іконніков, І. В. Лучицький, Ф. Я. Фортинський, а також науковий керівник В. Б. Антонович. Першу свою працю, яка називалася “История Льва Диакона как источник для русской истории”, науковець опублікував у період навчання у 1878 році. Ступінь магістра Дмитро Іванович здобував у цьому ж університеті. Свою наукову роботу він захистив у 1882 році.
Робота на ниві науки та громадськості
Після закінчення навчання, Дмитро Іванович Багалій пішов працювати до Харківського університету штатним доцентом кафедри російської історії. Після того, як чоловік у 1887 році захистив докторську дисертацію, його призначили на посаду професора Харківського університету. У 1906 році Дмитро Іванович став ректором Харківського університету. Також варто зазначити, що Дмитро був активним громадським діячем як у культурній, так і науковій сфері. Він неодноразово був членом Державної Ради, головою видавничого комітету, членом правління Харківського товариства грамотності, також брав участь у місцевому історико-філологічному товаристві, створював музеї. Крім того, він очолював Харківську громадську бібліотеку, відбудовував її, доповнював, зокрема, віддавав перевагу україномовній літературі. Також у 1914-1917 роках очолював посаду міського голови та був гласним міської думи. Варто зазначити, що вищезгадана діяльність не є цілісним переліком, науковець перебував ще у багатьох інших інституціях.
Після того, як Російська імперія розпалася, Багалій продовжив займатися науковою діяльністю: очолював науково-консультативну раду, заснував Академії наук, очолював історико-філологічний відділ та багато іншого. У 1919-1920 роках став співзасновником історико-філологічного факультету у місті Полтава.
У радянський період Дмитро Іванович створив та очолював Харківську науково-дослідну кафедру історії України, що перебувала при Харківському інституті народної освіти. Також якийсь час обіймав посаду директора КНУ ім. Тараса Шевченка та був у складі бюро Всеукраїнського комітету сприяння вченим. У 1921 році, за чисельні заслуги Багалія, Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила постанову, яка передбачала можливість безплатного видання наукових праць, звільнення від сплати державних податків, фінансове забезпечення родини у випадку його смерті тощо.
Під кінець життя науковець спрямував свою наукову діяльність на дослідження творчості та життя таких видатних українських діячів як: Василя Каразіна та Григорія Сковороди. Помер Дмитро Іванович Багалій у Харкові 9 лютого 1932 року, від пневмонії.
Дещо про особисте життя
Зі своєю майбутньою дружиною Марією Василівною науковець познайомився в Імператорському університеті Святого Володимира. Після закінчення там навчання, вони одружилися та переїхали разом до Харкова. Згодом у них народилося четверо дітей: Наталія, Ольга, Олександр та Марія.