3 Грудня 2022

Епідемії Києва понад 100 років тому 

Related

Компанія BioNTech планує створити вакцину від раку протягом 8 років

Від засновників компанії BioNTech, що займається біотехнологіями, з'явилася досить...

Де у Києві придбати складське обладнання: поради щодо вибору

Багато підприємців знають, як складно та важливо знайти складське...

Як вибрати службу таксі у Києві? Перелік додаткових послуг

Киянам часто доводиться викликати таксі, адже шалений ритм великого...

Як вибрати масажер для ніг і де його купити в Києві?

Наші ноги потребують постійного догляду. На жаль, більшість людей...

Історія розвитку медицини Київщини: як лікували містян

Медицина в столиці почала розвиватися з відкриттям аптек. Більш...

Share

У сучасному світі медицина не стоїть на місці. Майже щодня лікарі й науковці відкривають все більше вірусів, але й майже відразу знаходять способи їх лікування. Різноманітні комплекси, сироватки та вакцини, які дозволяють у короткий термін швидко полегшити симптоми та зробити так, щоб перетікання хвороби було не таким важким для пацієнтів. Сьогодні грип вже не такий страшний як сто років тому. Але крім цього було ще кілька хвиль епідемій, з якими Київ боровся як міг. Далі на ikyyanyn.

Епідемії

Що тільки не переживав Київ за свою історію. Дифтерія, сухота, віспа, тиф та багато інших інфекційних хвороб свого часу розгулювали вулицями міста. І це навіть не повний список. Але з цими захворюваннями містяни були дуже добре знайомі. В київських лікарнях з таким діагнозом було всього декілька пацієнтів, тож це не викликало великих хвилювань. Але коли кількість захворювань різко збільшилась, а кількість смертей перевалила за кілька десятків, місто почала охоплювати паніка. У 1898 році новий рік в місті почався з епідемії тифу. Вже в середині лютого пік захворюваності був найбільший, але наприкінці місяця епідемія стала відступати. Станом на 31 січня в лікарнях знаходилось понад 230 людей, що захворіли на тиф, а за 2 тижні хворих стало 183, лише двоє померло за цей період. 

Боротьба з тифом

Палати з хворими на тиф розросталися, їх було настільки багато, що вони витісняли інших хворих з іншими захворюваннями. 12 лютого київська газета «Киянин» писала, що ситуація з епідеміями в Києві надскладна. Навіть наводили приклад з життя киянки Марії Махнової, котра проживала на вулиці Кирилівській. Вона мала двох хворих на віспу дітей, але через епідемію тифу так і не змогла влаштувати їх до жодної з лікарень. Адміністрації лікарень просто відмовлялись приймати їх, оскільки хворих було настільки багато, що навіть коридори лікарень були заставлені ліжками. 

У 1899 році епідемія тифу повернулась, але вже з меншими масштабами у порівнянні з минулою хвилею. В цей період в лікарні знаходилось всього 24 хворих. В наступному році епідемія знову повторилася, але в цей період активно проявляли себе й інші захворювання, такі як кір, дифтерія та віспа. З 84 людей, яким було поставлено діагноз, госпіталізовано було всього 48.

Нові лікарні, або ж «заразні» бараки

У 1901 році ситуація різко погіршилась, розуміючи про наближення наступної хвилі інфекційних захворювань київський губернатор почав активну роботу, направлену на боротьбу з ними. Вже в лютому він звернувся до міської влади з проханням підготувати приміщення для тифозних хворих в міській Олександрівській лікарні, або ж створити нові приміщення в можливих маєтках. Київська влада відповіла того ж дня і запропонувала рішення у вигляді відкриття спеціального барака на 40 ліжок. Також, якщо місць не буде вистачати, тоді вже є попередня домовленість про додаткове приміщення управлінні ремесел.  Відкриття барака для хворих відбулося навіть на день раніше озвученого строку. Звісно святкового відкриття не було, але як заведено в ті часи приміщення освятили. Вчасне відкриття було пов’язано ще й з тим, що будівництво нових приміщень розпочалося задовго до звернення теперішнього губернатора Києва. Гроші на будівництво було виділено з міського бюджету, тому на відкритті окрім лікарів та чиновників, були присутні майже всі представники міської влади. Окрім витрат на будівництво, були направлені гроші й на закупівлю нових меблів, ліків та медичного устаткування. У нове приміщення було переведено всіх хворих, окрім тифозних. Кількість хворих на тиф постійно збільшувалось, тому їм залишали місця в старих бараках. 

Нові епідемії

Початок 1903 року видався досить вологим, але теплим. Усі київські газети писали, що з січня в Києві активізувались всі інфекційні захворювання, а особливо Інфлуенца, або просто грип. За статистикою, найбільша кількість захворювань припадає саме на грип. По попередніх підрахунках захворівших на цю хворобу було 274 людини. Але на думку міських лікарів, кількість захворювань була значно більше, настільки, що це переросло в епідемію. На території Лук’янівської частини було зареєстровано 121 випадок захворювання. Це не дивлячись на інші інфекційні захворювання. Наприклад, з п’яти хворих туберкульозом, 4 з них проживали на території Лук’янівської тюрми.

Міська Олександрівська лікарня приводила цифри за 1904 рік, які давали можливість зрозуміти, яка з епідемій була найбільш смертоносною. Протягом року в лікарні імені царя Олександра на лікуванні знаходилось 8 302 людей, з яких вилікувались 7 472, а от померли понад 700 людей.  Найбільшу кількість смертностей несла епідемія бугорчатки, або туберкульозу. Після хвороби виживав кожен четвертий лише. 

Боротьба з епідеміями з боку міста

Кожен залізничний вокзал це звісно ворота в місто, влада того часу це дуже добре розуміла. Тому формувались патрулі та комісії, які починали виявляти проблемні зони в місті. Оскільки стримувати нові епідемії було досить важко, тому вирішили боротися з ними й в осередку розповсюдження. 

Комісії виявили страшні речі, на вокзалі навіть не ночували, а жили біженці. Вони займали будь-які вільні приміщення вокзалу. І жили в них по кілька тижнів, а іноді навіть і місяців. Серед них велика кількість хворих, які щодня помирають. В день виносили по кілька тіл. За статистикою на той час на вокзалах Києва проживало понад 15 тисяч біженців, 9 тисяч жили на центральному вокзалі,  та 6 на Дарницькому. Багато з них потребують кваліфікованої медичної допомоги, але лікарні не можуть їх приймати оскільки немає місця. Адміністрація вокзалів виділила 2 вагони для хворих на тиф та інші інфекції, в них їздили виключно хворі, це сильно контролювалось. 

Лікарі почали бити на сполох, оскільки така кількість хворих ставить усе місто під загрозу залишать в епідеміях постійно. Лікарі почали звертатись до міської влади, а також Червоного Хреста про допомогу. До того ж окрім вже існуючого тифу додались нові інфекції іспанка та холера. 

Пересування хворих контролювалось, їм не дозволялось просто виходити гуляти в місто. 

Червоний Хрест разом з міською владою починають впроваджувати спеціальні пункти харчування для переселенців, а також тут постійно чергували бригади лікарів для виявлення хворих. В місті почали формувати карантинні пункти, ізолятори для хворих та навіть почали формувати санітарні поїзди. На станції Київ-Пасажирський відкрили спеціальне інформаційне бюро. Тут видавали продукти та речі тим, хто цього потребує, давали адреси куди можна звернутись за допомогою. Тяжкохворих одразу везли до лікарень та спеціальних пунктів допомоги. 

На рівні влади міста постійно затверджувались програми направлені на боротьбу з епідеміями. Крім цього було направлено великих сил на прибирання вулиць, їх навіть почали мити спеціальним розчином, щоб мінімізувати число майбутніх хворих. Прибирання було важливою частиною існування міста. Також було введено карантинні заходи, не дозволялось виходити на вулицю частіше одного разу на день, і лише в магазин або до лікаря. Пересуватись по місту потрібно було в марлевих повязках на обличчі. 

Навіть ветеринарну лікарню з міста перенесли за межі Києва, за рішенням влади. Оскільки з’явилися випадки захворювання тварин новою страшною хворобою. 

Лікарі та влада прикладали максимум зусиль для збереження населення та боротьби з епідеміями. Єднання всіх проти захворювань допомогло столиці побороти страшні інфекції та вийти на новий рівень. 

.,.,.,.