3 Грудня 2022

Коли у Києві почав їхати глузд, або поява перших психіатричних лікарень

Related

Компанія BioNTech планує створити вакцину від раку протягом 8 років

Від засновників компанії BioNTech, що займається біотехнологіями, з'явилася досить...

Де у Києві придбати складське обладнання: поради щодо вибору

Багато підприємців знають, як складно та важливо знайти складське...

Як вибрати службу таксі у Києві? Перелік додаткових послуг

Киянам часто доводиться викликати таксі, адже шалений ритм великого...

Як вибрати масажер для ніг і де його купити в Києві?

Наші ноги потребують постійного догляду. На жаль, більшість людей...

Історія розвитку медицини Київщини: як лікували містян

Медицина в столиці почала розвиватися з відкриттям аптек. Більш...

Share

Найвідоміша психіатрична лікарня Києва звісно ж Кирилівська. В народі як її тільки не називали, «Кирилівка», «Павлівка», «Фрунзе 103», «божевільня» та ще багато цікавих назв у цього закладу. Але мало хто знає, що на початку своєї історії це місце мало зовсім інше призначення і тоді спеціалізованих закладів для психічно хворих людей в Києві не було. Історія цього напрямку і його розвиток досить цікаві. Далі на ikyyanyn.

Перша божевільня в Києві

Раніше це місце мало взагалі інший функціонал. В келіях Кирилівського монастиря, закритого Катериною Другою, в 1786 році було створено прихисток для інвалідів та престарілих людей. Тут також розміщувались люди з каліцтвами військових нижчих рангів.  А от «смиренний» дім був тоді на Подолі, в кам’яній будівлі на перетині вулиць Хорової та Костянтинівської. Ця будівля відома киянам як «будиночок» Петра Першого. 

Вперше згадки про будинок для психічно хворих з’явились у 1770 роках, у документації міста. До цього часу допомогу таким хворим людям надавали різноманітні храми та монастирі. До того ж в кожному з них були монахи які нібито вміли виганяти бісів з людей, на той час саме це було основною причиною появи такої специфічної хвороби в людей. А от спеціалізованих будинків для божевільних в Києві не було. Тому Подільський будинок став першим. В нього до речі потрапив відомий композитор Артемій Ведель, але не як хворий, який потребує допомоги, а як арештант. Коли він був послушником у Києво-Печерській Лаврі, в 1799 році він передрікав гибель Імператора Павла Першого. Наляканий такими заявами митрополит, швидко оголосив послушника божевільним і одразу передав його київському коменданту. Музикант сильно застудився під час арешту, тому на лікування його передали батькові, але під суворим наглядом. Але за час лікування від Павла першого прийшов грізний указ, що Веделя треба разом з батьком відправити до київської божевільні і тримати там не випускаючи. Так і сталося. Через два роки після передбачення все ж таки імператора було вбито. Але київського музиканта випускати після цього ніхто і не планував. Новий керівник Олександр Перший наказав залишити все як є. Веделя тримали в божевільні майже 9 років, випустили його з тяжкою стадією виразки шлунку за кілька місяців до смерті. 

Створення нового притулку

В 1802 році коли до Києва приїхав новий губернатор Петро Панкратьєв, він здивувався що людей з психічними розладами утримують в неймовірно поганих умовах та в досить тісних кімнатах. Це йому не сподобалось, тому він одразу звернувся до міністра внутрішніх справ Віктора Кочубея з проханням створити більш покращені умови для таких особливих людей. В зверненні говорилося про жахливі умови, а також про незручне місцезнаходження спеціального закладу. В тому ж зверненні губернатор просив перемістити прихисток для душевнохворих людей в колишній Кирилівський монастир, оскільки там чисте повітря і є можливість нормального поселення хворих. 

Тому згодом до вже існуючого там інвалідного будинку приєднали ще й божевільню. А пізніше навіть побудували окремий корпус. Освятили це місце в 1806 році. 

Нові корпуси

Від початку в Кирилівській психіатричній лікарні було всього 25 місць. Але зростала кількість мешканців міста, тому і кількість психічно нездорових людей збільшувалась, таким чином в 1850 році відділення нараховувало вже 60 місць. Відома на той час газета «Київський телеграф» писала про умови та одяг хворих, що вони схожі на тюремних арештантів в дивному одязі, які сиділи і в кімнатах і в коридорах з розпущеним та не зачесаним волоссям. 

Дружина генерал-губернатора Олександра Корсакова настільки переймалась станом цих бідних людей, що вирішила їм якось допомогти. Оскільки вона була ще й головою Київської благодійної спілки вона вирішила зібрати кошти. Зібраної суми вистачило на будівництво 9 корпусів на 104 ліжка. Будівництво тривало з 1872 по 1876 роки за проектом відомого інженера Федора Гешвенда.  В 1877 році інше відоме київське видання «Киянин» описувало оновлені корпуси закладу, що вони побудовані в стилістиці дач в російській стилістиці, ну і звісно хвалили інженера який зміг поєднати красу та функціонал приміщень. 

Але з інженером доля зіграла злий жарт, він втратив всі гроші на розробці проекту реактивного літака. Його назвали божевільним і помістили в стіни закладу, який він колись будував за власним проектом. Там він і помер у 1890 році. 

Помилки лікарів

В 1895 році не дивлячись на збільшення кількості корпусів, знову з’явилась проблема з нестачею місць для психічно хворих пацієнтів. «Дачі», як їх колись називало київське видання були настільки переповнені, що в стінах утримувались 430 хворих замість можливих 104. 

В тому ж році заклад для психічно хворих людей навідав журналіст газети «Київське слово» Олександр Купрін, він писав що хворих тримають в поганих умовах і навіть не випускають з кімнат до туалетів. Звісно це впливало і на аромати в коридорах. А лікування для хворих взагалі не було. Свою статтю про це місце Купрін назвав досить зрозуміло для всіх «Київський Бидлам». Газета опублікувала її аж в двох випусках. Один з лікарів розповів Купріну історію одного хворого, який потрапив до них. 

Одного разу чоловік їхав у поїзді до Києва, на Різдво до родини. Ніч, вагони настільки переповнені, що навіть сісти немає де. Двоє попутників запропонували досить дивну та екстравагантну ідею проїзду з ночівлею. Вони запропонували сказати кондуктору. Що ніби везуть родича, психічно хворого, який може бути небезпечним для інших пасажирів. Кинули монетку і звісно роль хворого дісталась герою переказу. Усім трьом після легенди надали окреме купе, де вони відмінно виспались. Вранці, попутники вирішили випити чаю та трохи алкоголю, але так насолоджувались вранішнім сніданком, що просто не встигли повернутись в поїзд до його вирушення. В Києві ж не на жарт переляканий кондуктор передав героя поліції, а ті своєю чергою привезли його до Кирилівської лікарні. Ну а там вже сталась медична помилка, лікарі не признали його здоровим. На питання журналіста, чому ж героя цієї історії не випустили, лікар лише посміхнувся. Розповів, що режим закладу досить неприйнятний, тому в самій лікарні його просто довели. Спочатку в нього почала розвиватись манія величі, потім ідіотизм, тож лікарі визнали його дуже хворим. Згодом Олександр Купрін опише цю історію в своєму творі «Непорозуміння». Але повністю підписатись під розповіддю своїм ім’ям не ризикнув, оскільки побоювався великого та голосного скандалу, що ніби то в лікарні тримають здорових людей і спеціально доводять їх до божевілля. 

«Павлівка»

Деякий час до Кирилівської лікарні ходив трамвай. Його було відкрито у 1916 році, коли на території лікарні було відкрито військовий госпіталь.  Щоб зручніше було привозити поранених спеціальну гілку протягли від Лук’янівської. В радянські часи це місце стало повністю психіатричною лікарнею. В 1936 році, коли помер відомий академік Іван Павлов, психіатричній лікарні надали його ім’я. З тих часів окрім «Кирилівки», лікарню називають ще й «Павлівкою». У 1941 році лікарня налічувала майже 1300 хворих. І на час війни їх не евакуювали, чи не встигли, чи просто не вважали за потрібним. У вересні, коли в місто увійшли німці, вони розстріляли 311 хворих за 8-м корпусом лікарні. За 1942 рік окупанти в газових камерах вбили ще 440 хворих.  В пам’ять загиблих на території лікарні встановлено обеліск. 

.,.,.,.