3 Грудня 2022

Поява першої медичної допомоги в Києві

Related

Компанія BioNTech планує створити вакцину від раку протягом 8 років

Від засновників компанії BioNTech, що займається біотехнологіями, з'явилася досить...

Де у Києві придбати складське обладнання: поради щодо вибору

Багато підприємців знають, як складно та важливо знайти складське...

Як вибрати службу таксі у Києві? Перелік додаткових послуг

Киянам часто доводиться викликати таксі, адже шалений ритм великого...

Як вибрати масажер для ніг і де його купити в Києві?

Наші ноги потребують постійного догляду. На жаль, більшість людей...

Історія розвитку медицини Київщини: як лікували містян

Медицина в столиці почала розвиватися з відкриттям аптек. Більш...

Share

Отримати швидку медичну допомогу в сучасному мегаполісі взагалі не є проблемою. Оскільки крім державних медичних установ існує велика кількість додаткових комерційних. І рівень медицини вийшов на новий більш високий рівень. А якщо порівнювати з медициною 100-річної давності, то це взагалі небо і земля. Але як саме Київ прийшов до створення такого напрямку і що саме спонукало київську владу до цього, далі в статті на ikyyanyn

Історія появи 

В дуже далекому 1881 році в Києві було прийнято рішення про створення певного гуртка лікарів для нічних чергувань. Для цієї організації було відведено малесеньке приміщення, а от бюджет не виділявся взагалі. Лікарі виходили на нічні чергування виключно за власним бажанням та ініціативою і працювали повністю безкоштовно. Вони навіть не брали гроші з пацієнтів. 

Згодом, через 20 років стало зрозуміло, що зусиль, які прикладають учасники так званого гуртка недостатньо, особливо в місті, яке швидко розвивається, тому київська влада зрозуміла, що потрібна повноцінна станція з потрібними спеціалістами, ліками та приладами, які можуть знадобитись. На перемовини вийшли світила медицини, серед яких були Карл Вагнер, Іван Сікорський, Володимир Високович. За сумісництвом ці лікарі були поважними професорами університету Святого Володимира. Ці перемовини завершились у 1901 році. Було прийнято рішення про створення «Спілки скорої медичної допомоги в місті Києві».  Офіційно було прийнято і статут 30 червня 1902 року. Що цікаво, що подібна інстанції в Росії з’явилась лише в 1910 році в Москві, а в Пітері ще пізніше. До складу спілки увійшли не лише науковці та відомі лікарі столиці, а й досить заможні містяни, серед яких були Леопольд Янковський, Лазарь Бродський та інші. 

Для рятувальної станції було відведено велике приміщення по вулиці Лікарняній, нині це вулиця Пирогова. Тут було все, що потрібно для надання допомоги. Чергова кімната лікарів, кімната для перев’язок, приймальня і навіть аптека. 

Перші санітари

Щоб викликати карету швидкої потрібно було зняти слухавку і на питання телефоністок «Що потрібно?», відповісти «Швидку допомогу!».

Після чого телефоністки з’єднували потенційного пацієнта зі станцією. Далі треба було чітко відповідати на питання лікарів. А також давати точну адресу. Після цієї розмови лікар приймав особисто рішення про те, чи слід виїжджати на цей випадок, чи достатньо він серйозний. Якщо було прийняте рішення про виїзд, оскільки постраждалий, не міг дібратися до станції самостійно, черговий лікар мав включити спеціальну сирену. Після цього команда яка складалась з лікаря та декількох санітарів збиралась біля головного входу, де на них вже чекала спеціальна карета. За одну – дві хвилини швидка допомога вирушала зі станції. 

В кожній кареті медичної допомоги було спеціальне оснащення, а саме 2 скриньки. У великій зберігались хірургічні інструменти, медикаменти та усі потрібні матеріали для перев’язок, а в маленькій як правило були антидоти або знеболювальні. 

Вдень одночасно чергували дві бригади. Якщо за дві години не було жодного виклику, тоді була так звана «зміна», змінювався черговий персонал і навіть коні в каретах. Вночі чергувала одна бригада. Але, якщо траплялись ситуації, коли чергова бригада була на виклику, то на новий виклик виїжджав головний лікар станції. 

Одяг у лікарів був досить специфічний, коричневого кольору, а замість звичних для нас шапочок були кепі на французький манір. Це навіть описано в одному літературному творі Костянтина Паустовського «Далекі роки». 

За статистикою швидку найчастіше викликали люди, які важко працювали, а от чиновники та військові до послуг швидкої звертались досить рідко. 

Безкоштовна медицина

Щоб забезпечити нормальну роботу станції потрібно було 20 тисяч карбованців на рік. Але ні держава ні місто не виділяли кошти на підтримку медицини, а особливо станції швидкої допомоги. Вважалося, що усі громадські та корисні для суспільства ініціативи мають підтримувати самі містяни. 

Представники фінансових кіл Києва, з якими у 1901 році домовлялись відомі лікарі, на той момент вважали, що дохід для фінансування може надходити з двох джерел. Першим джерелом звісно було меценатство заможних містян Києва, другим джерелом вважались самі кияни. Оскільки розрахунок був такий, що за швидкою допомогою може звернутись будь-хто, і багатий і бідний. Тому здавалося, що підтримка роботи станції жителями Києва це найоптимальніший спосіб для отримання інвестицій. Якби кожен із киян, а це на хвилиночку 450 тисяч людей пожертвував хоча б одну копійку в рік, це б принесло 4500 карбованців, а це чверть річного бюджету утримування станції. Тобто елементарна математика показує, що якби кожен житель столиці жертвував по 4,5 копійки в рік, то вони самостійно могли б повністю утримувати станцію швидкої медичної допомоги без участі уряду та місцевої влади. 

Чи важко було платити таку вартість на рік киянам? Взагалі не важко, оскільки для порівняння пів чарки горілки коштувало 5 копійок. Але привчити киян до цього так і не вдалося. Тоді керівництвом станції було впроваджено оплату за доставку постраждалого на станцію. А також ввести нові заходи для отримання хоч якогось прибутку, про це навіть було написано в довіднику 1910 року. В ньому мова йшла про те, що за допомогу лікарі та санітари оплати не беруть, але добровільні пожертви на користь спілки можуть прийматись лікарями. До того ж тому, хто надавав такі пожертви наступного ж дня станція надсилала квитанції. Все було законно. 

Зробити такий благодійний внесок пропонували виключно заможним пацієнтам, щоб не ставити в не досить приємне становище бідних жителів міста. Хоча допомогу надавали усім верствам населення без виключень. Що цікаво, що попит на послуги медичної допомоги з кожним роком зростали, в перший рік свого існування станція опрацювала 2006 викликів, а вже через декілька років таких опрацьованих викликів було понад 5000. Але чомусь розмір пожертв з кожним роком зменшувався. Якби не фінансово забезпечені меценати цієї ініціативи, Київ ризикував залишитись без швидкої медичної допомоги взагалі. 

Лише для обраних

З приходом радянської влади ситуація змінилася. Оскільки всіх заможних містян було майже винищено в фінансовому сенсі цього питання, то влада взяла фінансування станції повністю на себе. Лікарі так само безкоштовно лікували, але були встановлені розцінки на транспортування хворого. Наприклад, для членів різноманітних профспілок вартість складала 6 карбованців, іншим містянам ціна була вищою, до 10 карбованців. Після 19 години тариф підвищувався ще на 2 карбованці. 

Також змінився принцип виклику швидкої. Тепер почувши голос телефоністки в слухавці треба було назвати один з номерів 1-82, 4-73 або ж 22-98. На той момент вже розпочався перехід на чотиризначні номери. 

Але більшість киян не сильно забивали собі голову різними дурницями, тому викликали по вже звичній схемі «Швидка допомога!». А в середину 1930-х років Київ почав перехід на автоматичний телефонний зв’язок, саме в той момент стало зрозуміло, що для виклику екстреної служби медичної допомоги потрібен короткий номер. Саме в той період з’явилось звичне «03». Саме цей номер майже на 70 років став символом виклику швидкої допомоги. 

Лише після Другої світової війни послуги київської швидкої допомоги стали повністю безкоштовними для будь-якого мешканця міста, оскільки всі витрати на утримання взяла на себе держава повністю. 

.,.,.,.