На гербі села Зазим’я, яке розташовано біля Києва, зображено Свято-Воскресенську церкву. Вона була збудована у другій половині 19 століття. До того часу у селі були дерев’яні церкви. Новий же храм було зведено з цегли. Далі на ikyyanyn.
Відомий священнослужитель
Історія Зазимської святині тісно повʼязана з іменем видатного священнослужителя Павла Суботовського.
У 1771 року у зазимській сімʼї Василя та Агафії Суботів народився хлопчик, якому дали імʼя Косма. Були у нього ще старші брати Іван та Яків. Жила сімʼя у злагоді та статках, очевидно належала до козацького стану. Хлопці ще з підліткового віку мріяли про військову службу. Та трапилася велика біда – несподівана смерть поклала в могилу батька й матір. Діти осиротіли. Малого Косму взяла на виховання бабуся по матері з родини Ващенків.
Косма Субот з дитинства безмежно полюбив церкву й вирішив усе своє життя присвятити Богові, нести між люди живе Господнє слово істини. Він проявив велике бажання вчитися. Хлопець допомагав у богослужінні священнику і, як свідчать народні перекази, мав чарівний дзвінкий і чистий голос, тонкий музикальний слух, прекрасно співав у церковному хорі, своїм неповторним голосом створював благодатну ауру в храмі. Любов до богослужіння в сільському храмі Святого Воскресіння, істинну побожність, природний розум, старанність і хист, неабиякі здібності помітили впливові люди, зокрема, ректор Києво-Могилянської академії. Ось він і став опікуватись хлопцем-сиротою. Вищу богословську освіту Косма набув у Києво-Могилянській академії.
Коли прийняв чернечий постриг, отримав імʼя Павло, прізвище Суботовський.
Павло Суботовський був людиною талановитою, мав добрі організаторські здібності, а тому обіймав високі посади в церковній ієрархії.
З Києва він потрапив у Смоленськ, де став архімандритом Смоленського Свято-Авраамієвого монастиря та ректором Смоленської духовної семінарії.
У 1817 році його було рукопокладено в сан єпископа Харківського і Слобідсько-Українського. Завдяки невтомній праці у царині духовного життя, просвітництва й утвердження православʼя він став відомим церковним діячем. Під його керівництвом було споруджено архієрейський будинок у Харкові. Прикметним є те, що в цьому будинку розмістилася не лише архієрейська резиденція, а й навчальний заклад – колегіум. Тут же облаштована церква на честь апостола Івана. У 1826 році владику Павла було переведено на Астраханську кафедру з наданням йому чину архієпископа Астраханського і Кавказького. У 1832 році скінчилося його земне життя, сповнене багатьох корисних діянь і клопотів. Прах видатного священнослужителя, будівничого і просвітника покоїться в усипальниці Успенського кафедрального собору в Астрахані.
Намір збудувати нову церкву
За життя владика нагромадив чималий капітал. Він не почав витрачати гроші на придбання маєтностей, земельних угідь. Щедро допомагав родичам Суботовським (по батькові) і Ващенкам (по матері).
Коли єпископ Павло Суботовський їхав до Харкова, то завітав у рідне село. Його увагу привернула стара дерев’яна церква біля озера, в якій він колись прийняв таїнство хрещення і співав на криласі. Отже, він вирішив основні свої заощадження заповісти на будівництво нового православного храму.
Церкву було збудовано вже після смерті Павла Суботовського. Основні роботи виконувалися на початку 1870-х років. Будову зводили кращі майстри-зодчі. Цеглу для внутрішньої кладки виготовляли у селі.
Для зовнішньої кладки завозили з Вишгорода. Муляри знали старовинні будівельні рецепти. До гашеного вапна й піску додавали жовтки курячих або гусячих яєць.
Яйця збирали з мешканців села, парафіян церкви. Будову зводили всією сільською громадою. Отже, храм споруджували толокою і за всіма правилами архітектурного мистецтва. Художні розписи в середині храму було виконано талановитими художниками, які прибули з Києва. Це були учні славнозвісного В. М. Васнецова.
1875 рік ознаменований вікопомною подією в історії Зазимʼя. Було завершено будівництво мурованого величного храму в центрі села.
Освячення його приурочено до престольного свята світлого Воскресіння Христового.
З цього ж 1875 року храм став трьохпрестольним: Святого Христового Воскресіння, апостолів Петра і Павла та Феодосія Святителя Чернігівського. Дзвіницю до церкви Святого Воскресіння добудовували на початку ХХ століття.
