Кінний спорт завжди вважався благородним. Адже володіння конем вважалось дуже престижним. Якщо ти міг дозволити собі коня та його утримання, це означало, що ти належиш до заможної родини. Навіть зараз кінний спорт – це особливий спорт. Сьогодні заможні люди якщо не утримують коня, то беруть активну участь в меценатстві кінних клубів, деякі грають в поло. В Києві був період, коли коні вважалися виключно робочою худобою. Їх використовували в господарстві або як засіб пересування. Згодом кінний спорт дійшов і до нас. Далі на ikyyanyn.
Історія кінного спорту та першого іподрому
Спочатку кінний спорт вважався суто чоловічою справою, адже у більшості випадків на конях їздили чоловіки. І більшу кількість часу коні були невідʼємною частиною армії. Згодом кінний спорт почав набирати популярності у форматі виступів перед публікою. Основний і єдиний на той момент вид розваги окрім перегонів були стрибки через перешкоди. Кінний спорт у Києві розпочався у 1867 році. Було створено “Київське товариство випробування коней”, яке зі свого боку запропонувало створення місця, де можна було проводити видовищні змагання. Тож 17 лютого того ж року в Києві зʼявився перший деревʼяний іподром. Він розташовувався на Лукʼянівці. Проте це товариство існувало недовго. Відповідно закінчилась робота іподрому. Але кінні змагання вже полюбилися столиці, тому змагання зимою проводили на замерзлому Дніпрі, а іноді і на старому іподромі. Проте це ще не був професійний вид спорту.
Згодом, у 1885 році виникла нова спільнота. Називалася вона “Київське товариство любителів кінного спорту”. І це була досить серйозна організація. Її головою став Микола Рєпін, а серед поважних членів були відомі київські кінні заводчики Бродський, Терещенко, Пашин тощо. Саме тоді було проведено перші професійні кінні перегони, зʼявилося дербі, а також почав працювати тоталізатор. У 1895 році товариство розпалося, але почали зʼявлятися нові. А для перегонів почали використовувати цитаделі Печерської фортеці. Там був великий майданчик, який добре підходив для перегонів.
Відновлення роботи київського іподрому
У 1915 – 1916 роках було прийняте рішення про відбудову старого іподрому на Печерську. Архітектором став Валерʼян Риков, а скульптором виступив Федір Балавенський.
Будівля була схожа на палац. Великі зали, криті трибуни, ресторан. Іподром став одним з найулюбленіших місць відпочинку киян.
Особливої уваги заслуговувало головне поле іподрому. Воно було поділено на 3 доріжки. Перша, або внутрішня доріжка служить в першу чергу для тренування коней. Друга призначена для забігу коней риссю, в неї спеціальне грунтове покриття, дуже схоже на чорнозем. Вона використовується також для тренування та випробувань коней. І третя доріжка це скакова, вона направлення на збереження мускулатури коня. Її покриття міксоване, з одного боку трава, з іншого -пісок.
Найбільшу активність було показано під час змагань ще до будівництва, у 1914 році. Перше місце отримав найкращий скаковий жеребець Чебурек. Після перерви у воєнний час київський іподром знову відкрив свої двері для любителів кінного спорту. З 9 вересня по 8 листопада активно проводилися усі можливі змагання.
Цього ж року було встановлено 5 місцевих рекордів, 3 з них встановив кінь Васильок. Він навіть побив рекорд Чебурека, який протримався аж 31 рік.
В 1946 році було проведено капітальний ремонт трибун та конюшень, де створили 56 стійлових і 15 денникових місць. Сезон було розпочато 26 травня і до кінця року було проведено аж 30 змагань.
В 1947 році іподром почав працювати увесь рік. Це було повʼязано з тим, що молоді коні 1944 і 1945 років народження через війну мали набирати вагу, а також приходити у бігову форму, а така підготовка займає багато часу. Протягом усієї своєї діяльності київський іподром активно приймає участь у заходах покращення розведення скакових коней. В 1950 році кобила Червона Троянда встановила 9 місцевих та 2 всесоюзних рекорди серед колгоспних коней.
А в 1951 році молодий жеребець встановив новий рекорд іподрому, тим самим побивши чинний рекорд Василька. Найбільше рекордів на київському іподромі встановила чорна кобила Перепілка, за всю свою історію участі у перегонах вона отримала 32 перемоги, 11 других та 2 третіх місця. А також встановила 27 рекордів іподрому.
Це були шалені роки популярності кінських перегонів в Києві. Люди були в захваті і від видовища і від можливості виграти гроші на тоталізаторі.
Найпопулярніші ставки в тоталізаторі
Кінний спорт один з найдавніших та найпопулярніших. Не дивно що тоталізатор одним із перших зʼявився саме в цьому виді спорту. Вельможні пані і пани приходили не лише подивитися на коней, а й трохи заробити, зробивши ставку на тоталізаторі. Але щоб не бути надуреним важливо було знати види ставок, а також як кожна з них робиться.
Ставка на перемогу
Суть цієї ставки в тому, щоб вгадати, який кінь прийде першим. Тут були і так звані ставки зі страховкою. Тобто якщо обраний кінь прийде хоча б в трійці переможців, можна отримати частину поставленої суми назад.
Ставка на “призове місце”
Тут потрібно вгадати коня, який прийде на призовій позиції. Як правило, це перші 3 місця. Але є нюанс, для виграшу слід було ставити подвійну суму. Тому що половина ставки йшла на перемогу обраного коня, а друга половина на призове місце. Виграш обраного коня приносив гроші, а от якщо він приходив у призерах, то виграш становив 1,5, а в деяких випадках 1,4 від поставленої ставки. Все звісно залежало і від букмекера, якій відсоток він зашивав, але все ж таки.
Ставка на 1-2 позиції
Це означало, що гравець міг поставити одразу на двох коней, який прийде першим і другим. було два варіанти таких ставок. Перший – гравець ставить на двох коней по черзі, другий коли гравець ставить на двох коней не вказуючи порядок в якому вони прийдуть до фінішу.
Ще однією ставкою був термін “хто вище”
Тут не важливо хто виграє забіг, треба було обрати першого коня і останнього коня. Тобто ставка робилася по принципу, обраний перший кінь має обігнати обраного гравцем останнього коня. Ця ставка частіше за все користувалася успіхом, особливо серед жінок і новачків.
Кінний спорт став особливим видом спорту для Києва. Багаті верстви населення мали змогу ввести в перегони своїх коней, яких вони скуповували по усьому світу. Вважалося, що якщо кінь бере участь в перегонах , він дуже породистий. Прості коні дуже рідко брали участь в таких заходах. Також, деякі власники коней спеціально наймали жокеїв. Всі розуміли що кінні перегони – це золота жила і бути власником коня не просто престижно й дуже вигідно. За одні перегони, за допомогою тоталізатора власник коня міг отримати непоганий процент, якщо його кінь перемагав. А ще важливою традицією були обіди на галявині біля іподрому, після закінчення перегонів. Виносилися закуски, напої, а для жінок розміщували велетенські шатри, для можливості сховатися від сонця. Це був період, коли кінний спорт створив цілу культуру відпочинку в столиці. Адже у ті часи це було майже головною розвагою в місті. Жінки заради перегонів замовляли навіть нові сукні, адже це був вихід у світ, тому можна було продемонструвати найкращі наряди. Неодружені ж дівчата мали змогу знайти собі якогось неодруженого, але заможного власника коня.
