Пам’ятник Володимиру Великому – це найстаріша скульптура Києва, що збереглась практично в автентичному вигляді. Він знаходиться на тому самому місці, де за легендами у 988 році князь Володимир похрестив киян. Далі на ikyyanyn.
Монумент Володимиру Великому — унікальна пам’ятка. Колись проти неї виступали не тільки комуністи-атеїсти, а навіть сам митрополит. Пам’ятник оповитий багатьма легендами, а його деталі приховують у собі дещо вельми цікаве.
Хто такий Володимир Великий?
Володимир Великий, син київського князя Святослава Ігорьовича і батько Ярослава Мудрого, у 978 році перемігши свого брата Ярополка, став великим князем київським. Провівши адміністративну реформу, зробив Київську Русь державою з міцною системою влади на місцях. Дбав про розвиток Києва, зокрема, побудувавши міську фортецю, відому як “Місто Володимира”. Також мав значний внесок у релігійні справи: в 988 році він запровадив християнство як державну релігію, що сприяло зближенню з Візантією та іншими країнами Європи. Після цього Володимир займався будівництвом першого кам’яного храму в Києві – Десятинної Богородичної церкви (989-996), на будівництво якої віддавав десяту частину свого доходу. Цей храм отримав й відповідну назву. Тут же Великого князя і поховали. Після смерті Володимир Святославович був канонізований церквою як рівноапостольний святий.
Історія створення памʼятника
В першій половині XIX століття на території, де наразі стоїть пам’ятник, були виноградники Михайлівського Золотоверхого монастиря, проте пізніше земля перейшла у власність міста.
З метою запобігання зсувам ґрунту, які загрожували Олександрівському узвозу, у 1840 році проведено роботи з укріплення та благоустрою майбутньої Володимирської гірки (названої на честь пам’ятника).
Зважаючи на особливе значення місцевості, яка традиційно пов’язується з Хрещенням киян у 988 році, передбачалося увічнення цієї події шляхом побудови каплиці або альтанки на щойно облаштованій нижній терасі.
15 квітня 1833 року з Києва до Санкт-Петербурга було відправлено лист президенту Імператорської академії мистецтв Олексієві Оленіну від київського генерал-губернатора Василя Лєвашова з проханням про створення пам’ятника святому Володимиру для Києва. Запит про залучення провідних скульпторів був адресований також імператорові Миколі I.
20 травня 1833 року на засіданні ради Імператорської академії мистецтв відбулося обговорення цього питання.
Далі було складено кошторис, але Демут-Малиновський відкладав роботу через зайнятість іншими проєктами. За ідеєю Демут-Малиновського св. Володимир тримав хрест нахиленим в протилежний бік, п’єдестал — у вигляді скелі, з обох боків якого били фонтанчики. У 1835 році Микола I, невдоволений поданим варіантом, відправив його на допрацювання.
Микола Пименов запропонував проєкт, на якому Володимир стоїть у спокійній позі, права нога його робить крок. У правій руці — хрест, лівій — меч. Підніжжя оточують сім янголів, на постаменті.
Відкриття памʼятника
10 жовтня 1853 року було урочисто відкрито пам’ятник Володимиру Великому. Церква не мала традиції освячувати пам’ятники, тому презентацію монумента поєднали з відкриттям Ланцюгового мосту через Дніпро 15 жовтня 1853 року.
Фігура Хрестителя Русі стоїть на постаменті, що має обриси восьмигранної каплиці у псевдовізантійському стилі. Володимир тримає у правій руці великий хрест та князівську шапку в лівій. На постаменті зображені сцени хрещення населення Києва в Дніпрі та регалії ордена Святого Володимира — зірки та хрести. Пам’ятник заввишки 20 метрів, хоча сама бронзова фігура складає лише 4,5 метри. Статую князя Володимира відлив особисто російський скульптор Петро Клодт у своїй майстерні.
У 1895 році на кошти мецената, відомого київського підприємця Семена Могилевцева, було організоване електричне підсвічування хреста.
В радянські часи пам’ятник став одним із небагатьох монументів, споруджених до 1917 року, яким вдалося вціліти. Проте з нього намагалися збити всі прикраси релігійного змісту.
У 1988 році навіть потрапив на радянську ювілейну монету з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі.
У 2013 році була проведена незначна реставрація монумента та території навколо.
Пам’ятник у деталях
Пам’ятник князю Володимиру має багато цікавих деталей, що заслуговують на особливу увагу.
Приміром, існує думка, що горельєф пам’ятника змальовано з картини “Хрещення Русі”, що перебуває у Софійському соборі. Там можна розгледіти жінку з малюком та дідуся, якого привели на хрещення син та онук. Також можна побачити християнські ритуали благословіння та миропомазання, а у центрі композиції зображено єпископа.
Цікава особливість — обличчя Володимира. Річ у тім, що розгледіти його без додаткових приладів з такої висоти було майже неможливо. Уявіть, вперше обличчя Володимира Великого можна було розглянути тільки у 1968 році, коли було зроблено фото з гвинтокрила. Але найцікавіша загадка — це зображення стрічок, змій, жезлів, бичачих голів, а також рогатого чудовиська — знаку Бафомета.
Існує припущення, що це пов’язано з тим, що й архітектор Олександр Тон, і скульптор Володимир Демут-Малиновський були членами масонської ложі Розенкрейцерів — таємного релігійного товариства. Саме того, яке займалося пошуками філософському каменю й участь у якому приписували Леонарду Да Вінчі.
Однак чи вплинула філософія масонів на оздоблення пам’ятника — невідомо. Проте відомо два факти. Перший полягає в тому, що зведення пам’ятника відбувалося за фінансової участі Миколи Новикова — відомого масона. А другий — що подібні рішення в архітектурі чи скульптурі насправді не були рідкістю, особливо в європейському просторі.
Легенди памʼятника
Одна з легенд розповідає, що під постаментом знаходяться старовинні поховання. Інші навпаки — стверджують, що там заховані таємні церковні реліквії та скарби.
Ще одна не менш цікава версія говорить, що постамент пам’ятника прикриває потужний підземний колодязь, який врятував пам’ятку від руйнування у роки Другої світової війни та окупації міста.
Володимирська гірка в центрі Києва вважається “місцем сили та потужної енергетики, відомою ще з дохристиянських часів”. Вважається, що саме у цьому місці знаходився пантеон язичницьких богів, куди прадавні кияни приходили з найрізноманітнішими проханнями.
Віриться у це чи ні, але багато містян вважають, що енергетика цього місця позитивно впливає на людей, сприяє відновленню сили, гарного емоційного стану та гармонії.
Постійні відвідувачі монумента
Постійним відвідувачем парку був відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький, який присвятив цій мальовничій локації свій нарис “Вечір на Володимирській гірці”, написаний у 1910 році.
“Я подивився на правий бік од шпиля, за виступ, де на терасі стоїть пам’ятник св. Володимира. Там зеленіє попід горами ніби ліс. Ця тераса вся суспіль засаджена деревом, з широкою алеєю попід самісінькою горою, з зеленими кружалами коло пам’ятника, де червоніють клумби квіток. Ця Володимирська тераса з верхньої гори здається старим зеленим лісом. Високий закрут виступу верхньої гори застує світ ясного неба на заході та неначе кидає од себе тінь на той ліс на терасі. Там вже стоїть вечір, полягли тіні, як буває вже смерком. Але через ці тіні з гори мені видно Дніпро з мостом. Коло мосту широкий на верству Дніпро лиснить ясно попід горами, неначе залитий білим живим сріблом”, – писав Нечуй-Левицький.
Описуючи неймовірну природну красу парку, письменник зазначає кращого краєвиду важко знайти й по всій Європі.
Свої спогади про Володимирську гірку залишив і Сергій Ромішовський, керівник Київської міської садової комісії.
“Це місце, улюблене киянами, облаштоване на кшталт швейцарських гір. Тут багато шосованих доріжок, цегляних резервуарів та спусків, які з’єднують між собою майданчики та тераси”, – описував Сергій Ромішовський.
Не Києвом єдиним
Київський монумент Володимиру Великому — найвідоміший пам’ятник князю у світі, проте не єдиний. У світі їх налічується понад 15, вісім з яких розташовані в Україні. У Лондоні пам’ятник Володимиру створив Лео Мол — канадський скульптор українського походження, а у Канаді пам’ятник встановили завдяки українській громаді.