Українське весілля у всіх регіонах країни було пишним, багатим та веселим. Загальний перелік народних традицій та звичок був схожим, але водночас були й певні місцеві особливості, за якими, наприклад, можна було відрізнити весілля на Київщині. Розповідаємо докладніше про традиції одного з найважливіших свят у родинному житті – створення нової сім’ї. Далі на ikyyanyn.
Вінчання та благословення батьками
Підготовка до весілля завжди починалась заздалегідь, адже зробити треба було багато всього. Так, до дня весілля готували спеціальний одяг та нові вишиванки, які потім подружня пара зберігала упродовж життя. Як правило, сорочки вишивала наречена. Хлопець же для неї купував «київський» вінок, зроблений з воскових квітів.
Напередодні вінчання відбувався дівич-вечір. Хлопці та дівчата святкували його окремо. Дружба нареченого приносив нареченій гільце, яке вона з подружками мала святково прикрасити. Також дівчата закінчували останні приготування до весілля, виготовлення різноманітних прикрас та запрошували гостей.
Перед вінчанням молоді на Київщині мали одержати благословення батьків нареченої. Вони тричі кланялися батькам. Мати тримала у руках ікону, а батько – хліб. Після цього можна було їхати до церкви. Щойно завершувався обряд вінчання молоді знову їхали до рідних домівок, а вже потім наречений їхав викупати наречену та починалось свято.
Викуп нареченої та святкування весілля
Гості у будинку нареченої починали частування та веселились в очікуванні нареченого. Його ж завданням було зібрати весільний поїзд з друзів та родичів. Їх кількість мала бути непарною, щоб молода склала пару нареченому. З собою везли короваї та подарунки. Мати нареченого благословляла його в дорогу і поїзд вирушав.
Перед двором нареченої жениха перехоплювали та вимагали викуп за його кохану. На Київщині це зазвичай робив молодший брат нареченої або підліток з-поміж родичів або сусідів. Він торгувався із женихом, а той мав пропонувати гроші та різноманітні товари, щоб викупити молоду дружину з батьківського дому. Коли ж викуп відбувався, то наречений у шапці заходив до хати, немов завойовник.
Наречена в цей час сиділа на покуті на кожусі, закриваючи лице хусткою. Хлопець мав зірвати її й після цього починалось гучне святкування та весільний банкет. Під час нього молода пара сідала на кожух, вивернутий вовною догори, під який насипали гроші та жито на багате життя.
Однією з весільних традицій було дарування подарунків:
- спочатку родичі нареченого дарували їх родині дівчини
- потім відбувалось віддарювання у відповідь
- наречений окремо дарував тещі нові чоботи, сестрам дружини – хустки, а подружкам – стрічки.
Вінцем застілля було частування короваєм. Перші шматочки віддавали батькам та молодим, а потім частувались усі гості.
Наступним був ритуал «покриття» молодої. Свахи знімали з неї святковий вінок, а замість нього одягали очіпок або пов’язували хустку. Цей процес символізував прощання з дівоцтвом та перехід у статус заміжньої жінки. Присутні дівчата у цей час співали жалібні пісні. Після цього наречена прощалась з родиною та батьківським домом, її придане складали на весільний поїзд, який рушав до хати нареченого.
На порозі дому молоду пару зустрічали батьки хлопця. Їх вітали, пригощали та відправляли до шлюбного ложа. Гості ж продовжували бенкетувати та розважатись усю ніч.
Другий весільний день
На ранок після шлюбної ночі на знак цнотливості дівчини на будинку мали вивісити червоний прапор. Саме червоний колір був символом чистоти, а білий навпаки означав невірність нареченої. На Київщині замість прапора використовували каламайковий пояс, який був елементом традиційного вбрання. Його виготовляли з вовняної тканини.
Якщо все було гаразд, святкування продовжувалось. На другий день до будинку молодих приходили в гості лише одружені пари й святковий бенкет продовжувався. Молодь цього дня не запрошували.
Ще однією традицією Київщині було приносити сніданок молодій дружині сніданок. Також існував ритуал «биття каші». Кашу варили в новому горщику, який потім розбивали та пригощали гостей. Залишки каші висипали молодій дружині у фартух, бажаючи їй народити здорових дітей.
Веселощі продовжувались весільною ходою. Гості та родичі переодягались як цигани, співали веселі пісні, жартували та частували сусідів. Крім того, на другий день весілля катали у візку батьків молодих або хитали їх в рядні чи купали в річці.
Загалом святкування могли тривати тиждень чи навіть більше залежно від заможності родин та бажання молодих. Згодом нова родина збирала родичів на частування після першого тижня та місяця спільного життя й переходила до звичайного буденного життя.
Такими були основні весільні традиції Київщини. Цікаво, що у ХХІ столітті багато цих обрядів також використовуються на весіллях. Тож, хоча повністю традиційне українське весілля практично не зустрічається, певні елементи зберігаються, трансформуються та продовжують виконувати своє сакральне значення під час створення нових родин.
Джерела:
- https://elle.ua/ludi/novosty/vesln-tradic-ukrani-kivska-cherkaska-ta-vano-frankvska-oblast/
- https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/ukrainskie-svadebnye-obychai/?srsltid=AfmBOorL5o2ZkBE6wvkMES2TCU5EHiJb6R-IbDqCwSZj4wfXURnjAi4M
- http://etno-vyshyvanka.kiev.ua/uk/Vesilni_traditsiji_ta_obrjadi_ukrajintsiv.bXbxG/
- https://honchar.org.ua/blog/regionalna-ta-kulturna-mozayika-ukrayinskogo-vesillya-i130