З давніх часів людина прагнула оздобити простір, де вона перебуває, причому не тільки власну домівку, а й транспорт. У Каїрі, Делі, Манілі та Тегерані метрополітен — це просто підземна станція з потягами, які нічим не оздоблені. Натомість метро у Стокгольмі, Парижі та Мехіко — це витвір мистецтва, де кожний квадратний метр станції оздоблений унікальним дизайном. Київський метрополітен заслуговує вашої уваги не менше, ніж Паризький або Стокгольмський. Станції київського метро прикрашені й за давньоруськими мотивами, й за сталінськими, й за сучасними. Про історію Київського метрополітену, як він став артпростором для втілення ідей та митців, далі на ikyyanyn.
Історія будівництва Київського метрополітену
Перші нариси проєкту Київського метрополітену зʼявилися ще у 80-х роках ХІХ сторіччя. Згідно з проєктом лінія метро мала проходити через колишній вокзал на Поштовій площі, де зараз знаходиться American University Kyiv, Хрещатик та залізничний вокзал. Будівництво не відбулося, адже тодішній уряд столиці відхилив створення метрополітену через великий бюджет проєкту та потенційний транспортний колапс, який загрожував місту. До ідеї будівництва метро влада повернулася у 1910 році, але Перша світова та Громадянська війна заважали реалізації проєкту.
У 1936 році міська влада прагнула генерально забудувати столицю та створити метрополітен для кращої транспортної розвʼязки. Згідно з проєктом, метрополітен мав зʼєднувати Вигурівщину на лівому березі з Оболонню, йти до села Вишневе, а через Пирогів та Жуків острів виходити до Дарницького залізничного вокзалу та Воскресенки. У 1937 році навіть розпочалося будівництво двох підземних тунелів на місці Північного та Південного мосту, які б зʼєднували правий та лівий берег. Будівництво так і не завершили через розгортання подій під час Другої світової війни.
Навесні 1945 року Київський метрополітен затвердив ще один план будівництва, де планувалося 22 станції на кожній із трьох гілок:
- Святошин — Бровари (тобто Академмістечко — Лісова);
- Куренівка — Сталінка (тобто Героїв Дніпра — Теремки);
- Сирець — Печерськ (тобто Сирець — Червоний хутір).
У 1949 році почали пробивати тунелі від станції “Дніпро”, де знаходилося перше депо з унікальним механізмом розвороту потягу.
Будувати тунелі на правому березі Києва було нелегко через особливості рельєфу, підземних вод, важкого ґрунту тощо. Через підземні води деякі станції довелося прокладати на великій глибині, наприклад, глибина “Арсенальної” складає 105,5 метрів. До речі, саме цю станцію будували за типом Лондонського метрополітену, де є підземний вестибюль.
У 1958 році вже було прокладено тунелі, рейки, ескалатори для станцій “Дніпро”, “Арсенальна”, “Хрещатик”, “Університет”, “Вокзальна”. Того ж року було оголошено конкурс на найкраще оздоблення станцій, де взяло участь понад 80 архітекторів та дизайнерів.
22 жовтня 1960 року було проведено перший тестовий рейс машиністом Московського метрополітену Олексієм Сімагіним, а вже на офіційному відкритті 6 листопада рухом поїздів керував киянин Іван Виноградов. Церемонію відкриття метрополітену розпочали на станції “Хрещатик”, а потім все партійне керівництво проїхалося всіма станціями. Ще тиждень після відкриття метрополітен в столиці працював в екскурсійному режимі. У 2024 році метро перевозить понад 1,5 млн пасажирів щодня, а його протяжність складає понад 70 кілометрів.
Перші станції Київського метрополітену визнано архітектурною спадщиною
Станції метро “Вокзальна”, “Університет”, “Хрещатик”, “Арсенальна” з 1986 року визнано памʼятками архітектури місцевого значення. Спочатку станції планували оздоблювати у стилі сталінського ампіру, але від нього довелося відмовитися через боротьбу з надмірностями в проєктуванні та будівництві. Найбільш подібною до сталінського ампіру є станція “Університет”. До речі, “Либідська”, “Золоті Ворота” та “Дніпро” з 2012 року вважаються щойно виявленими обʼєктами культурної спадщини.
Загалом метро можна вважати сукупністю архітектурних та інтерʼєрних рішень, які є унікальними, адже розроблювали їх індивідуально для кожної станції. Кожен елемент інтерʼєру будь-якої станції — це частина єдиного творчого задуму архітектора, навіть плитка для кожної станції розроблялася індивідуально. На жаль, у XXI сторіччі навіть станції-обʼєкти культурного значення зазнають спотворення, поступово зникає плитка, світильники, панно, двері тощо.
У 2015 році в Києві відбувся масовий демонтаж символів, які повʼязані з радянським союзом та комунізмом. Першими зникли зірки та всім відомі герби, але після демонтажу кияни помітили, що інші елементи декору в метро почали пропадати. Наприклад, на багатьох станціях автентичні світильники на ескалаторах замінили прямокутними банерами з рекламою з метою покращення освітлення та для культурно-естетичного облаштування тунелів. Нові лампи-банери також було встановлено на пʼяти перших станціях Київського метрополітену. Під плином часу світильників стало мало для розміщення реклами, тож орієнтовно з 2000-х років на стінах станції також висять плакати з рекламою, які псують якість плитки.
Для Київського метрополітену культурна спадщина неважлива
Демонтаж унікальних світильників та реклама на всіх стінах станцій — це лише початок. У 2013 році на станції “Поштова площа” провели реконструкцію замінили плитку на шляхових стінах станції. Керівництво метрополітену зауважило, що такий крок був необідним, адже блакитна плитка за понад 30 років експлуатації втратила свій естетичний вигляд.
Колишню блакитну керамічну плитку для станції розробляли за спеціальним проєктом. Дизайнер прагнув, щоб колір шляхової стіни поєднувався з мармуровими колонами та майоліковими вставками, щоб цей ансамбль кольорів викликав асоціацію у пасажира, що десь поруч знаходиться Дніпро та вокзал.
У 2018 році на станції метро “Святошин” демонтували оригінальну керамічну плитку темно-зеленого кольору з унікальним орнаментом ялинок та замінили її керамогранітом. Унікальне мідне панно на станції також замінили алюмінієвим. А ось попередньо у 2017 році нові дизайнери та архітектори Київського метрополітену порушили єдність станцій “Гідропарк”, “Лівобережна”, “Дарниця”, демонтувавши на другій плитку на фасаді вхідної групи.
До деяких станцій метро варто придивитися ближче
Київський метрополітен своїми ж руками спотворює культурне надбання країни, але тішить, що в столиці ще лишилися станції, які не змінювалися з того дня, коли жителі міста почали користуватися ними. Наприклад, станція “Золоті ворота” вважається найгарнішою та відома на весь світ через унікальні мозаїки з давньоруськими мотивами. “Арсенальна” — не менш відома підземна станція, яка приваблює своєю архітектурою. А ось “Університет” — зразкова станція у стилі сталінського ампіру, до речі, на цій станції можна знайти скамʼянілі рештки молюска.
Не меншої уваги заслуговують станція “Славутич”, яка вважається найяскравішою станцією Київського метрополітену. Цікаво, що станція “Осокорки” на зеленій гілці тривалий час була непримітною, але після пожежі її стіни прикрасили аж 8 художників (один з них українець Олександр Бритцев, а інші — іноземці).