У творчості Леся Подерв’янського змішані постмодернізм, удаваний цинізм та карнавальна культура. Все, що автор бачить довкола, він пропускає крізь сито сміху та звертається до публіки простою мовою, якою б складною не була тема. Культовий драматург, славнозвісний автор «Гамлєта» і «Павліка Морозова» є не лише письменником. Далі на ikyyanyn.
Лесь Подерв’янський також є художником у третьому поколінні, випускником Академії мистецтв та учнем однієї з найвідоміших художниць СРСР Тетяни Яблонської. Одну з його картин придбав Вудi Аллен, а виставки творчості Леся відбуваються як в Україні, так і за кордоном. Про філософію та творчість митця розповідаємо у статті.
Дитинство та творча родина
Олександр Подерв’янський народився в Києві у 1952 році. Його батьки були людьми творчими. Мати – мистецтвознавиця Людмила Міляєва – була викладачем у художньому інституті. Лекції аспірантам вона продовжувала читати навіть у віці 95 років. Батько, Сергій, був випускником Ленінградської художньої академії, художником та викладав у художньому інституті академічний малюнок.
Будинок, в якому жила родина Подерв’янських, був осередком художньої творчості. Однією з сусідок була Тетяна Яблонська, яка першою звернула увагу на художній талант маленького Леся. Батько з хлопчиком практично не займався, але дослухався до поради колеги й не суперечив тому шляху, який обрав для себе згодом син.
Та й не характері родини це було. Варто хоча б згадати бабусю Іраїду. За словами Леся вона була хвацькою жінкою – вміла їздити на конях та стрибала з парашутом. Дід, Семен Мілєяєв, теж мав сильний характер. У 1920-х роках був студентом Харківського технологічного інституту. Перед захистом диплома його викликав ректор й поставив ультиматум: або Семен перестає висилати гроші матері, яка емігрувала до Німеччини, або буде відрахований. Дід майбутнього митця пішов з інституту та став художником.
Коли у 1950-х роках у Києві він оформлював музей Леніна, ЦК компартії України не заплатив йому за роботу. Семен подав позов до суду та виграв його. Тож, відчуття справедливості та прагнення до свободи та самовираження Леся Подерв’янського має глибоке коріння.
Дитинство ж своє Лесь називає щасливим. Багато було небезпечних забавок, але водночас було і багато творчості.
Шлях художника
У 1968 році Лесь закінчив Республіканську художню школу. Потім став студентом Київського художнього інституту за спеціальністю станковий живопис, графіка та театральний живопис. Яблонська та Стороженко були його викладачами.
У 1977 році хлопець служив в армії. Саме там він почав створювати веселі та провокативні історії, якими ділився з товаришами усно та писав у листах. Одного разу його навіть викликали на допит в КДБ. Розпитували про мистецтво, намагались викрити якусь заборонену діяльність, але нічого такого Лесь не робив. Щодо його творів, то їх назвали смішними й писати не заборонили.
В той період у житті Леся також з’явилось таке захоплення як карате. Це бойове мистецтво в СРСР було напівлегальним. Його забороняли та давали тюремні строки тим, хто займався, а потім знову дозволяли. Тож, Лесь, як знаний бунтар, не пройшов повз, але захопився всерйоз. Згодом він перейшов до кунг-фу й досі вивчає цей напрямок. За словами Подерв’янського кунг-фу – це мистецтво в усьому. Митцеві дуже імпонує ця філософія.
Прийшовши з армії, Лесь продовжив будувати кар’єру художника. У 1980 році він став членом союзу художників України. Виставки його картин відбувались в Україні та інших союзних республіках. У 2000-х роках він виставлявся в США та Канаді, саме тоді покупцем однієї з його робіт став відомий режисер Вуді Аллен.
Подерв’янський – письменник
Про творчий шлях письменника Подерв’янський ніколи не думав. Його історії були жартом та певним протистоянням радянській системі. Він писав їх суржиком та вживав нецензурну лексику. Теми були найрізноманітнішими:
- радянські реалії та проблеми суспільства («Цікаві досліди», «Утопія», «Дох*я масла»)
- конфлікти між представниками різних національностей («Кацапи», «Гамлєт, або Феномен дацького кацапізму»…)
- життя богеми («Пізд*ц», «Місце встрєчі ізменіть ніззя, бл*дь!», «Сноби», «Нірвана…»)
- абсурдність життя («Рух життя або Динамо», «Іржик»).
Спочатку свої твори Подерв’янський поширював виключно серед друзів, іноді читаючи їх вголос. З кінця 1980-х років почали з’являтись аудіозаписи цих читань на касетах, які підпільно поширювали у суспільстві. Згодом їх конвертували у формат MP3 та розповсюдили через мережу Інтернет, а в роки незалежності вийшла збірка творів митця під назвою «Африка, сни».
Наприкінці 1980-х творчість Подерв’янського порівнювали з фільмами Квентіна Тарантіно. Його історії справляли незабутнє враження та були насичені духом свободи, який щойно почав поширюватись країною.
Так Лесь Подерв’янський несподівано для себе став популярним письменником. Далеко не всі шанувальники його творчості знають про його художній талант або бачили його картини. Проте, Лесь вважає, що художник є митцем у всьому та може братись до різноманітних засобів аби висловити свої ідеї, що він і робить.