Ювелірна справа – це художнє ремесло, яке почало розвиватися ще за часів Київської Русі у Х столітті. Київ був центром декоративної обробки кольорових металів. У деяких історичних трактатах ювелірів Київської Русі порівнювали з візантійськими майстрами, котрі вважалися найкращими у виготовленні прикрас. Далі на ikyyanyn.
Розвитку ювелірної справи сприяли талановиті майстри, серед яких був видатний киянин Іван Равич.
Біографія
У зв’язку з політикою комуністичної влади у 1920-х роках була знищена більшість літератури з українознавства, де зберігалися важливі факти з життя українських митців. Багато інформації про Івана Равича було загублено, але, завдяки небайдужим дослідникам, деякі цікаві факти вдалося відновити.
Відомо, що Іван Равич народився у Києві в 1677 році та проживав на Подолі. Митець одружився з жінкою, яка була молодшою за нього на 30 років, але спільних дітей у подружжя не було.
До нашого часу збереглися роботи митця, які власноруч були підписані латиною. Знання цієї мови свідчить про те, що Іван отримав якісну загальну освіту. Також деякий час чоловік заробляв на життя перекладом листів з грецької мови.
Іван Равич був авторитетною людиною в Києві, саме тому протягом 30 років він працював у колегії, представникам якої довіряли міське самоврядування за магдебурзьким правом.
Помер митець у 1762 році. 60 з 85 років життя було віддано створенню ювелірних виробів.
Ювелірна справа
Після здобуття загальної освіти батько Івана Равича відправив сина до Європи, де юнак навчався у найкращих майстрів працювати з золотом.
Іван Равич мав своєрідну манеру використання стилю бароко у рослинних орнаментах на ювелірних коштовностях. Митець намагався заповнити усю поверхню виробу, не лишаючи гладких ділянок. Внаслідок цього дослідники зробили висновок, що ювелір працював над створенням мініатюр. Іван Равич один з небагатьох київських митців, хто використовував техніку черні в роботі. Гравіювання заповнювалося чорним порошком з різноманітних металів.
Дослідники вважають, що Іван Андрієвич є засновником українського бароко.
Равич часто подорожував до країн Європи, щоб запозичити досвід відомих митців. З ростом популярності київський ювелір відкрив власну майстерню, куди запросив робітників різного рівня професіоналізму. Доки найняті працівники виконували простіші вироби, Іван керував складними процесами та працював здебільшого на замовлення. Так на прохання представників Києво-Печерської лаври юнаком було виготовлено скриню для зберігання та оправу для Євангеліє. Ці роботи прославили митця, коли йому було лише 23 роки.
Згодом Равич виконував замовлення для гетьманів Мазепи та Розумовського.
Вважається, що збереглося 70 робіт майстра. Такого висновку науковці дійшли через використання відповідних ініціалів на ювелірних виробах. Але автентичними визнали лише 17 робіт, серед яких:
- срібний кухоль для Івана Мазепи;
- срібні та позолочені оправи на Євангеліє;
- позолочений чайник з гербом переяславського полковника;
- церковні свічники;
- срібна з позолотою водосвятна чаша;
- кухлі для причастя;
- шати для ікони;
- срібний хрест та інше.
Роботи автора зберігаються у найвидатніших музеях України та Росії.
Борги
Батько Івана був заможним міщанином і купцем, та після смерті залишив синові нерухомість у центрі Києва.
Незважаючи на те, що митець усе життя присвятив роботі з дорогоцінними металами, його статків не вистачало на повноцінне життя. Про те, що ювелір мав величезні борги широкому загалу стало відомо лише після його смерті. На чималу спадщину та нажите майно Івана Равича почали претендувати деякі товариші, священники, полковий суддя та представники Києво-Печерської лаври.
Магістрат, у якому працював відомий ювелір, змушений був продати з торгів усе майно Равича, але і цього виявилося замало, щоб задовольнити всі позови. Остаточно закрити борги так і не вдалося.
Ще одним видатним ювеліром ХІХ століття був Йосиф Маршак. Історію відкриття його фабрики можна почитати за посиланням.