Упродовж тисячолітньої історії Київ бачив усі можливі епідемії – чума, іспанка, холера, коронавірус… У різні часи підходи до їх подолання були різними. На жаль, людські втрати часто були великими. Та на щастя, лікарі знаходили справжні причини хвороб, а міська влада робила все, щоб не допустити нових спалахів небезпечних захворювань. Розповідаємо докладніше про останню епідемію холери, яка охопила Київ у 1907 році. Далі на ikyyanyn.
От холера!
Вперше холеру фіксували в Україні на початку 1820-х років. Масштабна епідемія, яка охопила всю країну та столицю, сталась у 1847 році, а згодом неодноразово повторювалась.
У 1880-х роках лікарі та науковці розпочали багато досліджень задля того, щоб зрозуміти природу холери та знайти адекватні методи її запобігання та лікування. При цьому багато хто з них ризикував власним життям. Так, відомий науковець Ілля Мечников разом із помічниками у 1883 році зважився на самозараження. Річ у тім, що він відкрив збудника захворювання – вібріон – та хотів довести, що саме він є причиною хвороби. Один із його помічників загинув внаслідок цього зараження.
Зрозумівши природу захворювання, вчені почали працювати над вакциною проти холери, а експерименти знову проводили на собі. До них долучалися на добровільних засадах студенти або помічники, а лікар Микола Гамалія зважився на введення вакцини разом зі своєю дружиною.
Безпечна та ефективна протихолерна вакцина була врешті створена, але це не захистило Київ від нової масштабної епідемії. Вона розпочалась у серпні 1907 року.
Холера 1907 року та водогін
У той час, як лікарі та вчені працювали з проблемою холери та її подолання, міська влада займалась благоустроєм Києва. Весною 1872 року в місті було збудовано водогін, який охопив Хрещатик, Велику Васильківську вулицю, вулиці Грушевського та Сагайдачного, а також бульвар Шевченка. Мешканці міста були в захваті від такої інновації.
На жаль, якість води у новому водогоні була далекою від ідеальної. Фільтри швидко засмічувалися, а до водогону часом потрапляла дрібна риба та пуголовки. Постачання води могло будь-якої миті зупинитись, а каналізації ще не було.
Шоновська система каналізації була запущена у 1894 році. Вона була однією з перших каналізацій такого типу в Європі, а саме – для стічних та дощових вод були створені різні труби. На жаль, це не вирішило до кінця проблему з водопостачанням та водовідведенням у місті. Нечистоти продовжували зливати на поля вище Києва. Тож, у водопроводі з’явився холерний вібріон й у 1907 році серед киян знову почала поширюватись холера.
Перед цим щойно закінчилась епідемія черевного тифу, від якої кияни ледве оговтались. Проте цього разу міська влада діяла швидко. У Києві було посилено санітарний контроль громадських місць, будинки, де перебували хворі, дезінфікували за допомогою формаліну, містянам пропонували безкоштовну вакцинацію. Кафе та готелі отримали розпорядження подавати гостям лише перекип’ячену холодну воду.
Попри ці заходи, хвороба поширювалась, а лікарні були заповнені вщерть. Кияни почали панікувати. До того ж, хворі на холеру страждали від температури тіла, що перевищувала 40 градусів, а також буквально висихали на очах через значне зневоднення. Вони ставали схожими на живих мумій, а преса почала поширювати плітки, а саме:
- у газеті «Киянин» з’явилось повідомлення, що холеру поширюють студенти університету Святого Володимира. Через це було жорстоко вбито двох юнаків, на яких напав охоплений відчаєм натовп
- для лікування почали радити додавати в напої соляну кислоту, що є смертельно небезпечним.
Поступово епідемію вдалось приборкати. Цього разу холера забрала близько 400 життів. Найстрашнішою стала історія про годувальницю, яка у міському притулку заразила 40 немовлят, 15 з яких померли.
Найбільше постраждали Подільський, Либідський та Лук’янівський райони Києва, й особливо вулиці Велика Васильківська та Велика Дорогожицька.
Перемога над холерою
Головна причина епідемії 1907 року – дніпровська вода, заражена холерними вібріонами. Попри наявність у місті каналізації та водопроводу, частина містян продовжувала зливати нечистоти, які потім потрапляли в Дніпро. Та й каналізаційна система була неідеальною.
Так, на Куренівці розташовувались «поля зрошення», де відбувалось очищення стічних вод. Потім цю воду повертали у Дніпро, а звідти закачували у міський водопровід. Вода проходила крізь пісочні фільтри, але ця система не давала змоги затримати чи вбити холерні вібріони.
Саме тому науковці тривалий час наполягали на використанні в місті виключно артезіанської води, але влада прислухалась до цієї поради лише після епідемічного спалаху 1907 року. Через рік насоси, що слугували для постачання в Київ води з Дніпра, були вимкнені та більше не використовувались.
Тож, після цього випадку місто більше не знало епідемій холери. Поодинокі випадки траплялись у ХХ столітті та іноді фіксуються у ХХІ столітті, але відтоді холера не має шансів. Адже існують сучасні методи її лікування та запобігання.
Джерела: