До XVIII століття народна медицина була єдиною доступною допомогою для мешканців Київщини та всієї території сучасної України. Та й загалом, саме вона є попередницею медицини офіційної. Науковці досі звертаються до тисячолітнього досвіду та досліджують різноманітні медичні засоби старовини та підходи до лікування. Розповідаємо про те, якою була медична практика на теренах Київщини упродовж тисячоліть. Далі на ikyyanyn.
Знахарі, волхви та чародії
Те, якою була народна медицина в Україні та на Київщині, зафіксовано у таких пам’ятках давньоруської культури, як «Травники» та «Зілейники». Саме на ці народні порадники орієнтуються знахарі навіть у ХХІ столітті.
Щодо часів Київської Русі, то альтернативи тоді не було. Свої знання цілителі передавали з покоління в покоління, а також покладались на сили природи, внаслідок чого народна медицина мала містичний та таємничий відтінок. Медичною допомогою населенню займались знахарі, цілителі, травники та чародії. Зазвичай вони мали певну спеціалізацію, а у своїй практиці використовували:
- різноманітні трави, що володіли цілющою силою
- замовляння, заклинання та молитви
- кровопускання.
За допомогою до народних цілителів звертались як звичайні люди, так і князі. Водночас при княжому дворі починала розвиватись офіційна медична наука та практика. Так, у ХІІ столітті княгиня Євпраксія Мстиславівна створила трактат «Мазі», який вважається однією з перших ґрунтових медичних праць того часу.
Ще однією працею енциклопедичного характеру та медичного спрямування був виданий раніше «Ізборник Святослава». У Х столітті його було перекладено з грецької на болгарську мову, а згодом переписано для сина Ярослава Мудрого. У ньому були зібрані поради щодо лікування шлунково-кишкових розладів, шкірних хвороб та описані найбільш поширені захворювання того часу. Книга містить також опис таких ліків, як полин, блекота, мед, жовч, оцет.
Все ж основою для лікування залишались лікарські рослини. Мешканці Київщини мали змогу збирати їх у лісах та заготовляти на майбутнє. Окрім того, використовувались засоби тваринного походження, в тому числі навіть отрути. Варто зазначити, що ефективність багатьох трав та інших засобів доведена сучасною наукою й вони знайшли застосування в офіційній медицині.
Медицина запорожців: перша допомога та хірургія
Народна медицина Київщини зазнала розвитку завдяки активним військовим діям, які тривали на теренах регіону упродовж століть. Ці події сприяли появі хірургії та наданню першої допомоги. Козаки навчились зупиняти кровотечі, лікувати переломи кісток, видаляти кулі та навіть проводити ампутації.
Така медицина все ще залишалась народною, але серед трав тепер шукали ті, що здатні були тамувати біль, а інструменти для операцій почали обробляти перед втручаннями. Широко використовувалась аромо- та фітотерапія.
Незвичайні, але ефективні підходи до лікування з козацької практики описані французьким військовим інженером Гійомом Левассером де Бопланом. Так, він оповідав про лікувальні суміші, приготовані на основні гарматного пороху або попелу та горілки.
Знання козаків поширювались і в народі. Тож, тогочасна медицина була здатна успішно лікувати багато складних хвороб.
Лікарні та шпиталі
Водночас християнізація Київської Русі сприяла поширенню візантійських традицій та відкриттю лікарень при церквах. Так, Агапіт Печерський став засновником лікарської справи у Києво-Печерському монастирі. Для зцілення хворих він використовував молитви та трави. Легенди оповідають, що йому вдалося врятувати від смерті князя Володимира Мономаха.
Надалі мережа шпиталів почала розширюватись, а лікували в них знаними методами народної медицини. Так, у Києво-Печерській Лаврі у ХІІ столітті було створено шпиталь для хворих та немічних ченців. Тут також заснували притулок для немічних та нужденних хворих. Ця традиція набула поширення в інших монастирях.
Коли ж московський царизм почав знищувати та закривати українські церкви, то на місці багатьох з них почали з’являтись лікарні. Так, наказ імператриці Катерини ІІ ліквідував у Києві Свято-Троїцький Кирилівський монастир, але на його місці була відкрита лікарня, згодом – фельдшерська школа та акушерська клініка. Цей медичний заклад став одним із найстаріших у Києві, а в ХХІ столітті тут діє психіатрична лікарня.
У цей час уже почали готувати медичні кадри, тож кияни мали змогу звертатись до офіційної медицини. Проте кваліфікованих лікарів не вистачало на всіх мешканців міста, яке активно зростало. Тому послуги знахарів та цілителів залишались популярними. Повивальне мистецтво та допомога породіллям ще довгий час залишалось прерогативою народної медицини.
Таким чином, офіційна медицина фактично постала з народної й розділити їх іноді буває важко. Хоч у сучасному світі люди звикли покладатись на лікарні та аптеки, стародавнє цілитильське мистецтво продовжує існувати й здатне збагатити наукові методи або принаймні надати ідеї для наукових досліджень.
Джерела: